Словник української мови

УЗО́РИТИ (ВЗО́РИТИ), рить, док., перех., розм. Освітити (про зірку).

УЗОРИ́ТИ (ВЗОРИ́ТИ), рю, риш, док., перех., діал. Побачити. Як узорив він свою милую, обнявся з нею, поцілувався (Павло Чубинський, II, 1878, 19); [Варвара:] Клянуся тобі нашою дружбою, що коли моє серце виявиться сліпим, то очі мої залишаться зрячими, й вони навіть у найтемнішу ніч узорять потрібну мішень (Ярослав Галан, I, 1960, 500).