в означеннях
Тлумачення, значення слова «в»:

В 1, невідм., сер. Третя літера українського алфавіту на позначення приголосного звука «в» (вимовляється «ве»).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 270.

Коментарі (0)

В 2 (У), рідко УВ — із знах., місц. і род. відмінками; ц.-с., уроч. ВО, рідко ВВІ (УВІ), ВІ — із знах. і місц. відмінками; прийм. Сполучення з в (у) виражають:

Просторові відношення

1. із знах. і місц. в. Уживається при означенні предмета, місця, простору: а) всередину якого, куди спрямована дія (знах. в.). Увійшли вони у хатку — мати й Галя вже спали (Марко Вовчок, I, 1955, 312); Він в'їхав у вузьке міжгір'я (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 197); Міст, перегорівши, з гуркотом повалився в воду (Олесь Гончар, III, 1959, 83); — Ох, мені лишенько! — скрикнула Маруся й стрепенулась, як тая рибонька, ускочивши ув ятір (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 35); [Ярослав:] Замкнуть ворота всіх надвірних брам, її [Милушу] ж несіть з пошаною во храм (Іван Кочерга, Я. Мудрий, 1946, 94); б) в якому, де відбувається дія чи хто-, що-небудь міститься, перебуває (місц. в.). У полі тихому жив у норі Хом'як; На самоті скучав він, неборак! (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 173); Ми інколи в окопах заводили розмови про війну (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 12); Так дитинча мале всміхається в колисці, коли над ним пливуть якісь неясні сни (Володимир Сосюра, I, 1957, 290); Світліє шлях із кожним кроком. Засяла зірка уві млі (Платон Воронько, Народж. легенди, 1954, 16).

2. із знах. і місц. в. Уживається при означенні місця, предмета і т. ін., в бік до якого спрямована дія, предмет, або при означенні напряму. Іде [жінка] було собі — як мальована: очі у землю спущені й не дивиться (Марко Вовчок, I, 1955, 95); З незвичайною спритністю [Рудий] зірвав з плеча рушницю, клацнув затвором і спрямував її мені в голову (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 85); Нею [доріжкою], здавалось йому, можна було б проїхати хоч кілометр в потрібному напрямі (Олесь Гончар, III, 1959, 223).

3. із знах. в. Уживається при означенні місця, предмета, через які проходить, проникає хто-, що-небудь; крізь, через. Велике діло — проженуть! Не можна в двері — я в кватирку Або пролізу в іншу дірку — І зась усім! (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 105); Старої арії тремтячі переливи Летять в вікно (Максим Рильський, I, 1960, 152);
//  Уживається при означенні предметів, поміж які спрямована дія. Не клади псові пальців в зуби, бо вкусить (Номис, 1864, № 5889).

4. з род. в. Уживається при вказівці на кого-небудь, в межах проживання, перебування чи діяльності якого (яких) відбувається дія. Останніми днями у нас погана погода (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 433); Я так люблю в країнах других такі ж пориви, як і в нас, із моря безуму і бруду в комуністичний час! (Володимир Сосюра, I, 1957, 400);
//  Уживається при вказівці на господаря місця, приміщення, де відбувається дія. Коли у Маринки збирались сусідки на посиденьки, діти йшли до кухні (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 90);
//  Уживається при вказівці на автора, про твори якого йде мова. У Івана Франка — мотив сили духу Проходить геть через усю його творчість (Павло Тичина, III, 1957, 164).

5. з род. в., заст. Уживається при означенні предмета, поблизу, біля якого відбувається дія або хто-, що-небудь перебуває. Два брати, грізні ісполини ..стояли у ворот (Іван Котляревський, I, 1952, 238); А вона, безталанночка, поклонилась та й стала в порога, як чужа (Марко Вовчок, I, 1955, 43).

Об'єктні відношення

6. із знах. і місц. в. Уживається при означенні дії: а) в яку хто-небудь включається, втручається (знах. в.). В наскок яряться вороги (Іван Котляревський, I, 1952, 233); В поход у дорогу славні компанійці До схід сонечка рушали (Тарас Шевченко, II, 1953, 42); Іван кинувся в бійку. Не пам'ятав, що робить. Щось підняло його (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 311); Я іду в повстання, весь в пилу. Ти мене востаннє поцілуй (Володимир Сосюра, Так ніхто.., 1960, 16); І тут сніжинки, як пушинки, навкруг пускаються в танець (Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 29); б) в якій хто-небудь бере участь (місц. в.). У святкуванні шевченківського ювілею беруть участь усі народи Радянського Союзу (Павло Тичина, III, 1957, 78).

7. із знах. і місц. в. Уживається при означенні сфери діяльності, організації, установи і т. ін.: а) до якої вступає, приступає, куди переходить або приймається хто-небудь (знах. в.). Піду в найми, піду в люди, А за сотником не буду! (Тарас Шевченко, I, 1951, 159); [Хвора:] Сумний був час; товариші мої Пішли у військо (Леся Українка, I, 1951, 119); Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк, і записав до себе в полк (Володимир Сосюра, I, 1957, 446); б) в якій бере участь, де працює, вчиться хто-небудь (місц. в.). Д. Грінченка я добре знаю, бо ми разом з ним служимо в земстві (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 197); За рогом цим шпиталь військовий, я в нім працюю... (Володимир Сосюра, II, 1958, 416); Петриків батько був ув економії за корівника, а мама за доярку (Остап Вишня, II, 1956, 338); Я вчився у школі за рахунок держави як син учасника громадянської війни (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 69).

8. із знах. (у давній формі, яка збігається з сучасним називним множини) і місц. в. Уживається при означенні професійного, соціального середовища, вікової групи: а) до якого (якої) хтось переходить, вступає, куди кого-небудь приймають (знах. в.). Звісно, вона не піде до Січі у братчики (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 342); Подоляк твердо пам'ятав, що, беручи новачка в їздові, заприсягся зробити з нього людину (Олесь Гончар, I, 1954, 351); Не помітила [Оленка], як і в дівчата вийшла (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 32); б) до якого (якої) хто-небудь належить (місц. в.). Забув про школу Шевченко, думав за нове: яка то доля буде в малярах! (Степан Васильченко, II, 1959, 382); Лісничий, той оце з Путіловського заводу прийшов, а Вовк був у матросах (Іван Микитенко, II, 1957, 13).

9. із знах. і місц. в. Уживається при означенні істоти, предмета, стану: а) в яку (який) перетворюється, переходить хто-, що-небудь (знах. в.). Таку Юнона зливши кулю, Перевернувшися в зозулю, Махнула.. навпростець (Іван Котляревський, I, 1952, 264); Коли з даху капле, він [мороз] обертає скапи в сталактити, бочку водовоза в мармурову скелю, людей у статуї (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 433); У відповідь їм [ворожим пострілам] — іскри.., що.. їх вибив комунар і що в пожар роздули комуністи... (Володимир Сосюра, I, 1957, 482); б) в образі якої (якого) перебуває або ким є хто-небудь (місц. в.) (звичайно із сл. подоба, роль і т. ін.). [Лісовик:] Хіба ж то не по правді, що дізнав він самотнього несвітського одчаю, блукаючи в подобі вовчій лісом? (Леся Українка, III, 1952, 249); — Признаюся, я не думав зустрінути тебе в такій ролі [арештанта] (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 68).

10. із знах. і місц. в. Уживається при означенні предмета, маси: а) в який одягається хто-, що-небудь, яким (якою) покривається (знах. в.). Убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту (Леся Українка, III, 1952, 193); — Щось мені тая катеринка, як жарина, пучки пече, — думала вона, загортаючи в хустинку гроші, що дав Семен до сховку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 108); б) яким (якою) що-небудь покрите, в який хтось одягнений (місц. в.). По двору тихо похожає Старий веселий Рогволод; Дружина, отроки, народ Кругом його во златі сяють (Тарас Шевченко, II, 1953, 286); Другою рукою, умазаною в землі, бо тільки що полола, вона махала перед його очима (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 23); Цвіте еросі холодний сад (Володимир Сосюра, II, 1958, 376); Христя придивилася: се ж баба Оришка. Вона, вона. Ув одній сорочці, розпатлана (Панас Мирний, III, 1954, 303);
//  Уживається при означенні предмета, який перебуває на кому-, чому-небудь під час певної дії. Я в сій каблучці і купаюсь і сплю (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 218).

11. із знах. і місц. в. Уживається при вказівці на область прояву якої-небудь дії або ознаки, якості. Нараз корч хопив мене в обі ноги (Іван Франко, III, 1957, 13); В пальці зашпори зайшли (Володимир Сосюра, I, 1957, 92); І на зріст мов Карпо став більше і в плечах ширше, кремезніше, міцніше (Панас Мирний, IV, 1955, 120); В ногах чулась міць, в руках сила (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 24).

12. із знах. і місц. в. Уживається при означенні області, сфери психічної діяльності. Він аж скрипнув зубами і таки не дав прорватися в свідомість отій жахливій думці (Андрій Головко, II, 1957, 556); Чи ж усе, що треба, взято? Юра перевіряє в пам'яті (Юрій Смолич, II, 1958, 44); Іноді зітхне [Роман], іноді звертається до когось у думці (Олесь Гончар, III, 1959, 153); Революційний переворот у свідомості величезних людських мас — складний і тривалий процес (Програма КПРС, 1961, 45).

13. із знах. і місц. в. Уживається при означенні кого-, чого-небудь, що є об'єктом зацікавлення, прояву того чи іншого ставлення, оцінки і т. ін. — Чи знаєш, він який парнище? На світі трохи єсть таких, Сивуху так, як брагу, хлище, Я в парубках кохаюсь сих (Іван Котляревський, I, 1952, 97); Вірю я в правду свого ідеалу (Леся Українка, I, 1951, 271); Змалку кохайтесь в освіті, Змалку розширюйте ум (Павло Грабовський, I, 1959, 150); Може людина помилитися в людині, але не можуть народи помиляться в народах (Олександр Довженко, III, 1960, 9).

14. із знах. в. Уживається при означенні предмета, на який спрямована дія, з яким стикається, до якого дотикається хто-, що-небудь. У двері стукав [Еней], добувався, Хотів був хатку з ніжки спхнуть (Іван Котляревський, I, 1952, 115); Зареготався [козак], розігнався — та в дуб головою! (Тарас Шевченко, I, 1951, 7); Хоче [Килина] поцілувати стару в руку, тая не дає (Леся Українка, III, 1952, 241); Та вдарили зразу в дзвони уві всі: Се ж по тому чумакові, що ходив по сіль (Народна лірика, 1956, 73); Мов похитнулось неба тло, коли від пострілу уперше в плече прикладом віддало (Володимир Сосюра, II, 1958, 385).

15. із знах. в. Уживається при означенні установи, організації і т. ін., до якої хто-небудь звертається. Лисичка подала у суд таку бомагу (Євген Гребінка, I, 1957, 48).

16. із знах. в. Уживається при означенні групування кого-, чого-небудь у щось ціле, якийсь загал. Еней Троянців в гурт ззиває (Іван Котляревський, I, 1952, 267); У пучок останні квіти зв'яжем, Що морозом називають їх (Максим Рильський, Голос осінь, 1959, 10); Підрозділи на ходу шикувалися в похідну колону (Олесь Гончар, III, 1959, 74).

17. із знах. в. Уживається при означенні предмета, з допомогою якого відбувається дія (звичайно про музичні інструменти). [Мавка:] Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує! (Леся Українка, III, 1952, 231); Грає хлопчик у дуду, Завертає череду! (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 105).

18. з род. в. Уживається при означенні особи (осіб), якій (яким) що-небудь належить чи якої (яких) щось стосується. У няньки був біленький цуцик, її він завжди забавляв (Іван Котляревський, I, 1952, 181); Був квітничок у мене (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 164); Чимало і пригод було в подорожан (Максим Рильський, Поеми, 1957, 212); Не те у нас зерно в пшениці І не такі у нас зірниці (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 18);
//  Уживається при вказівці на особу, предмет, у якої (якого) виявляється та чи інша ознака. Хороші в неї очі, і темні, мов одчай (Леся Українка, I, 1951, 410); Він такий, як і я, чорнобривий і хода в нього ніжна, легка (Володимир Сосюра, II, 1958, 105).

19. з род. в. Уживається при вказівці на особу, яку про що-небудь просять, від якої щось вимагають, запозичають у той чи інший спосіб. Не позичай у сусіда розуму (Номис, 1864, № 6145); Просить він [Марець] в сонечка помочі з неба (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 427).

Часові відношення

20. із знах. і місц. в. Уживається при означенні часу, в який відбувається дія або коли наявний який-небудь стан. У суботу білю хату, коли біжить моя Марусенька (Марко Вовчок, I, 1955, 12); В сю хвилину налітав порив холодного вітру (Леся Українка, II, 1951, 205); Ніч, і вітер віти рве вербові.. Ой, не солодко мандрівникові В ніч таку іти через поля! (Максим Рильський, Голос, осінь, 1959, 5); Спека, як в червні, аж голова болить од жароти (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 133); — Дуже приємно це з ваших уст чути: ув одному році родитися — це все одно, що поріднитися, — мовив Дмитро... (Любов Яновська, I, 1959, 256);
//  Уживається при означенні чийогось віку, коли відбулася, відбувається дія. В свої двадцять п'ять років він уже встиг і теслярувати на далекому Заполяр'ї, і ходив до Монгольської Народної Республіки за гуртами худоби, і гасав по горах Уралу, шукаючи самоцвітів (Олесь Гончар, III, 1959, 186); А тепер я, в пору своєї зрілості, від Комуністичної партії трудящих дістав можливість.. працювати разом з мільйонами своїх рідних по партії братів!.. (Павло Тичина, III, 1957, 275);
//  Уживається при означенні явища, одночасно з яким відбувається дія. Охляли [троянці], ніби в дощ щеня! (Іван Котляревський, I, 1952, 272).

21. із знах. в. Уживається при означенні проміжку часу, протягом якого відбувається дія. Часом бійку забудеш у годину, а якесь там слово гіркеє вразить тебе до самого серця, — місяці, роки пам'ятатимеш (Марко Вовчок, I, 1955, 260); В одну мить [Хведір] розстебнув кожух (Панас Мирний, III, 1954, 45); От і все, чим змінилась Босівка в п'ять років (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 449); Скільки таких дрібних зерен [доцільна думка, ініціатива], кинутих.. безіменними трудівниками армії, давали в найкоротший строк буйні сходи (Олесь Гончар, III, 1959, 224);
//  Уживається при означенні проміжку часу, за який щось одержується або дається. Давала [нянька] чиншу до двора: Ковбас десятків з три Латину, Лавинії к Петру мандрик, Аматі в тиждень по алтину (Іван Котляревський, I, 1952, 180); Трохим розпитує, який є заробіток, яка ціна у день (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 402).

22. із знах. в., заст. Уживається при означенні проміжку часу, після закінчення якого відбувається дія. У тиждень по тому весіллю були у нас молоді і запрошали [запрошували] до себе (Марко Вовчок, I, 1955, 192); Потім у день, чи в два дні така звіялася буря, такі вітри подули, що дерево з окоренем виривало (Василь Стефаник, I, 1949, 151).

Кількісні відношення

23. із знах. і місц. в. Уживається при означенні міри, ваги, розміру і взагалі кількісної ознаки кого-, чого-небудь чи вартості чогось. Старший стріля з лука: як попужне у п'ять пуд стрілою, то, неначе вогнем, палить військо (Олекса Стороженко, I, 1957, 70); Подивилась [Харитина] — паперик, аж там бумажка з царицею, аж у сто карбованців (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 256); А се, справді, перше говорив, що й хати нові поставлю у три віконця, а потім — то й старі розвалились! (Марко Вовчок, I, 1955, 66); Та прийшов вже не один, а в п'ятьох стах козаків при двох сотниках (Данило Мордовець, I, 1958, 141); На стінах міських будинків уже виростало величезне, в людський зріст «Л», з товстою, як рука, стрілкою дороговказу (Олесь Гончар, III, 1959, 74).

24. із знах. в. Уживається при означенні кратності. Тут ростуть цілі ліси кактусів, що вищі од чоловіка разів у 3 (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 325); — Хоч би ти у тисячну долю так мене кохала, як я тебе!.. (Олекса Стороженко, I, 1957, 82); Коли зав'язувався бій і вони [бійці] займали бойовий лад і зброя їхня починала говорити, — тоді, здавалося, число їх одразу зростало в кілька разів (Олесь Гончар, III, 1959, 99).

25. з місц. в. Уживається при означенні кількості частин, з яких складається ціле. «Блакитна троянда». Драма в 5 діях (Леся Українка, II, 1951, 5); — А віддавати ж [гроші] коли, в якім проценті? — питаю (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 21).

26. з місц. в. Уживається при означенні віддалі від кого-, чого-небудь. Мешкали вони там з братом серед чарівної тиші лісу, в кількох кілометрах від найближчого села (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 9).

Означально-обставинні відношення

27. із знах. і місц. в. Уживається при означенні стану (фізичного чи психічного): а) у який хто-небудь переходить (знах. в.). Раз якось я вдалась у таку тугу, що вже хотіла заподіяти собі смерть (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 283); Одна згадка про те, що сотні людей незабаром можуть загинути, кидала його в розпач (Василь Козаченко, Золота грамота, 1939, 107); — Звиняйте, тіточко, я.. теє... вашу ласку, Щоб помогли мені піднять на плечі в'язку, Як не во гнів се буде вам (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 123); б) в якому хто-небудь перебуває (місц. в.). Пробує [Орест] здійнятись на ліктях над кріслом, щоб глянути на дорогу, але не може і в безсиллі опускається (Леся Українка, II, 1951, 82); Де ж то він, Голубчик мій? Серед чужих долин Лежить в недузі, може, плаче? (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 114); Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: Шалений! Що зробив ти із своїм життям? (Максим Рильський, Голос, осінь, 1959, 11); Кричить [Еней] во гніві і досаді, Що Турна лусне тут живіт (Іван Котляревський, I, 1952, 254); І навіть коли потім удень заснув був [Артем] з утоми, — уві сні бачив батька (Андрій Головко, II, 1957, 390).

28. із знах. і місц. в. Уживається при означенні обставин, умов: а) в які хто-, що-небудь потрапляє (знах. в.). Нищено міста красні, чимало козацтва зведено з світу, багато дівчат і жінок у полон забрато (Марко Вовчок, I, 1955, 327); б) в яких хто-, що-небудь перебуває (місц. в.). Гине безславно Самсон в самотині, Серцем же рветься свій люд визволять (Леся Українка, I, 1951, 337); Ой да то ж то-то не сизії орли заклекотали, — Як то біднії невольники У тяжкій турецькій неволі заплакали, гей!.. (Українські народні думи.., 1955, 12).

29. із знах. і місц. в. Уживається при означенні способу дії. Еней від неї одступався, .. З двора в собачу ристь побіг (Іван Котляревський, I, 1952, 84); Хто своїм конем, [оре], хто з сусідовим у супрягу, а ми, артільнії люди, крім коней, мали ще й трактора (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 189); — Іч, куди забрався, гемонський хлопець! — строїть міни Данько, продовжуючи розмову в лицях (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 189);
//  Уживається при означенні взаємовідносин між ким-небудь. Вони вговорювали Гната помиритися з жінкою та жити з нею в злагоді (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 33); Живем у дружбі з усіма (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 9).

30. із знах. і місц. в. Уживається при вказівці на вигляд, форму, зовнішність або якусь ознаку кого-, чого-небудь. Свитина вся була в латках (Іван Котляревський, I, 1952, 83); Човни були перероблені в форми акул (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 326); В його великих, трохи в косий проріз очах іскрилось тепло учительське (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 7); На ній були чобітки з високими каблуками, спідниця в рубчик, тепла байкова кофта (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 346).

31. із знах. в. Уживається при означенні схожості, подібності кого-, чого-небудь до когось, чогось. На виріст, і на силу, й на личко у батька удавсь [Андрій] (Марко Вовчок, I, 1955, 277);
//  При повторенні іменника означає цілковиту схожість, точність. Вродилися ті дев'ять синів, як дев'ять соколів, один у одного: голос у голос, волос у волос (Марко Вовчок, I, 1955, 287).

32. із знах. в. Уживається при означенні відповідності однієї дії до іншої (звичайно у сполученнях у такт, у ногу). Устя любила веселе, приспівувала стиха і стукала каблучками у такт (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 216); Цілий ряд романів, оповідань і нарисів свідчить, що література намагається йти в ногу з сучасністю (Літературна газета, 24.I 1961, 1).

33. із знах. в. Уживається при означенні того, ради чого, з якою метою здійснюється або існує що-небудь. Жреці молитви зачитали, Олімпським в жертву убивали Цапів, баранів, поросят (Іван Котляревський, I, 1952, 282); І мечі.. їх добрі, Острі обоюду, На отмщеніє неправди І в науку людям (Тарас Шевченко, I, 1951, 347); А наші люди зра діли, що хоч одному у поміч стати можуть (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 38); Славлю труд їх [комуністів] во ім'я свободи, що розвіяв одвічную гать З ними радісно жити народу, працювати і перемагать (Володимир Сосюра, Так ніхто.., 1960, 8).

34. із знах. в., у сполуч. з сл. грати, гуляти. Уживається при означенні гри. Гуляли часто до півночі В ніска, в пари, у лави, в жгут (Іван Котляревський, I, 1952, 114); Лучче з розумним свині пасти, як з дурнем в карти грати (Номис, 1864, № 12590).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 270.

Коментарі (0)