В'ЯЗКИ́Й, а, е.
1. Клейкий, тягучий. З силою
вганяти обушок.. не слід, бо віск в'язкий, обушок загрузає по
самий держак (Петро Колесник, Терен.., 1959, 210); Для
змащування в літній період мастило повинно бути більш
в'язким, а в зимовий — менш в'язким (Пересувні кінопроектори,
1959, 154);
// Який засмоктує; грузький, липкий,
тванистий. Ноги пірнають в якісь в'язкі мочарі (Василь Козаченко,
Серце матері, 1947, 58); При достатній зволоженості
вони [солонці].. надзвичайно в'язкі і повільно підсихають
(Наука і життя, 11, 1956, 24);
// перен. Якого важко позбутися;
чіпкий. Напруженням мозкової волі він струсив із
себе в'язкий острах і сміливо глянув Тучинському в очі
(Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 344).
2. Те саме, що в'яжучий. Перемелює [бетонний завод] на своїх велетенських жорнах камінь, пісок і цемент, видаючи готову в'язку масу у відкриті кузови автомашин (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 159).
3. Який під впливом зовнішніх сил здатний деформуватися, не руйнуючись (про тверді тіла); протилежне крихкий, ламкий. В'язка сталь.