В'Ю́ЧНИЙ, а, е. Прикм. до в'юк. В'ючні перевезення;
* Образно. Життя моє було тягар В'ючний, як у
скотини! Я жив в кріпацтві у дітей, В кайданах у родини
(Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 128);
// Признач. для перевезення
в'юків. Плентався ззаду, через те, що в'ючний кінь
обмежував рухи його (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 121);
На полонину не так легко дістатися: до Гриневи можна
машиною, підводами, а там і в'ючним транспортом
доведеться (Колгоспник України, 9, 1956, 32).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 795.