Словник української мови

В'Ю́ЧНИЙ, а, е. Прикм. до в'юк. В'ючні перевезення;  * Образно. Життя моє було тягар В'ючний, як у скотини! Я жив в кріпацтві у дітей, В кайданах у родини (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 128);
//  Признач. для перевезення в'юків. Плентався ззаду, через те, що в'ючний кінь обмежував рухи його (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 121); На полонину не так легко дістатися: до Гриневи можна машиною, підводами, а там і в'ючним транспортом доведеться (Колгоспник України, 9, 1956, 32).