В'ЮН, а, чол.
1. Надзвичайно рухлива риба з видовженим гнучким тілом. Ми часто випливали удвох на рибу.. Витягали червоних колючих чортів, блакитних морських в'юнів, плескатих півнів і голку-рибу (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 417); Дітвора любила ловити в таких болітцях, у липучому намулі, слизьких, чорно-коричневих в'юнів (Олесь Донченко, IV, 1957, 262); * У порівняннях. Верткий, мов в'юн (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 299); Вперлася [Настя] йому в груди обома руками, напружилась гнучкою лозинкою і вислизнула в'юном (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 137).
2. черен. Дуже спритна й хитра людина; пролаза.
Виприснув Федір, як клинець з-під обуха... В'юн Федір!
(Панас Мирний, IV, 1955, 233).
♦ Витися (звиватися, крутитися і т. ін.) в'юном
біля (навколо) кого — підлещуючись, підлабузнюючись,
догоджати кому-небудь. Біля нього в'юном крутився
старий Митрофан Лизя (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 6); Мати
в'юном викручувалася навколо знатної гості і аж
надто принижувалася улесливістю (Антон Хижняк, Килимок,
1961, 97).