В'Ю́НИТИСЯ, в'юниться, недок.
1. Вигинаючись, звиваючись, рухатися. Почувши голос червоноармійців, діти підбадьорились, ускочили в борозну й почали в ній в'юнитися (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 81); На дні ясно проступали обточені хвилею і пойняті сизою хугою округлі камінці. Між ними тремтливою зграйкою в'юнилися мальки скумбрії (Василь Кучер, Голод, 1961, 193).
2. Проходити, пролягати, текти тощо непрямо,
вигинаючись, петляючи. Луг, серединою якого в'юнилася,
зрівнявшись з берегами, повноводна, каламутна річка,
зеленів неприродно яскравою отавою (Василь Козаченко, Сальвія,
1959, 131); Сухий шерех вітру чути за вікном мансарди.
Там в'юниться дим з комина сусіднього будинку (Натан Рибак,
Помилка... 1956, 229);
// Закручуватися, кучерявитися
(про волосся). Її ніжні, як льон, білі кучерики принадливо
в'юнилися навколо голови (Антон Хижняк, Тамара, 1959,
210).