ВАГО́МО. Присл. до вагомий. Це слово лягло вагомо, відчутно, і проти нього нічого не можна було заперечити (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 201); Він любив висловлюватись коротко й вагомо, знаючи ціну влучному й розумному слову (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 216).