ВАГОВИ́ТИЙ, а, е.
1. Повноцінний вагою. А квасоля у мене така дорідна та ваговита — справжні тобі горіхи (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 149); Дід, обережно пересипаючи з руки в руку ваговите зерно пшениці, відповів: — Авжеж непогана! (Колгоспник України, 1, 1958, 18); * Образно. — А чого ж по інших колгоспах і врожаї кращі, і трудодень ваговитіший? (Остап Вишня, I, 1956, 391).
2. перен. Важливий своїм значенням. І дівчатко..
Все розказує про справи, Ваговиті, таємні (Леся Українка,
IV, 1954, 123);
// Змістовний, авторитетний. Він говорив
неголосно, але слова лягали ваговиті й гарячі (Іван Цюпа,
Назустріч.., 1958, 54).