ВАЛИТИ 1, валю, валиш, недок.
1. перех.
Примушувати падати, силою перекидати. Бронко спочатку не
знав, що сталося. Коли ж захиталися телефонні дроти,
здогадався. Валять [люди] стовпи! (Ірина Вільде, Сестри..,
1958, 269); Колись, бувало, [батько] вхопивши однією
рукою за ногу, валив і зразу ж вивертав догоричерева
найбільшого кабана (Михайло Стельмах, I, 1962, 22);
// Убивати.
Цілими десятками валили хоробрі молодці монголів
(Іван Франко, VI, 1951, 84); Намітивши серед двору синьоголового
селезня, на якого йому вказувала Галя, валив його
[Уралов] з першого пострілу (Олесь Гончар, Тронка, 1963,
299);
// Зрізувати, зрубувати (дерево, ліс). І старший
сказав: — Ну, хлоп'ята, тепера Старого [дуба] валіть!
(Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 141); Він валив його [ліс] зі
всією нещадністю і пожадністю лісового дикуна
(Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 34);
// Руйнувати,
розламувати. «Валіть стіни!» Гайдамаки Стіни розвалили
(Тарас Шевченко, I, 1951, 140); Най реве навколо буря.. Валить
скелі, лама дуба, землю з місця рушить (Павло Грабовський, I, 1959,
270);
// перен. Позбавляти можливості триматися на
ногах, змушувати лягати (про втому, хворобу, сон і
т. ін.). Вже не раз важка хвороба валила комісара в
ліжко (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 135).
Валити з ніг кого: а) ударивши, штовхнувши,
змушувати падати. Завиває хуртовина, Вітер валить з ніг
(Павло Грабовський, I, 1959, 533); б) позбавляти можливості
триматися на ногах, змушувати лягати (про втому, хворобу,
сон і т. ін.). Як я заздрила тим людям, що не мали
відпочинку, поки їх нелюдська втома з ніг валила на
часинку! (Леся Українка, I, 1951, 314); Сипняк та цинга нас
із ніг валять (Андрій Головко, II, 1957, 556); в) виснажувати,
змучувати. Дедалі туга за рідним краєм все дужче
валила Павла з ніг, наче отой страшний голод у морі
(Василь Кучер, Голод, 1961, 361); З ніг Валить бабу горе!
(Степан Олійник, Вибр., 1959, 233).
2. перех. Класти, накладати щось на кого-,
що-небудь безладно або у великій кількості. — Руки
пообриваєш, носячи! Нема того, щоб хурку найняти; як на
того коня валять — носи! (Панас Мирний, III, 1954, 152).
Валити все докупи — змішувати різні речі. І все ж
у його серці чомусь жевріла образа на тих, хто валив
усе докупи (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 128).
♦ Валити з хворої голови на здорову див. голова.
3. перех., на кого, перен. Накладати якісь обов'язки,
обтяжувати роботою. — Жінки! — буркнув Микола. —
Усе на жінок валимо. Тільки й біліють їхні хусточки
в полі (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 532);
// Перекладати
на когось відповідальність за провину і т. ін. [Пан
Стась (до людей):] Хіба я не знаю, що самі ви бунтарі,
розбійники — тільки все валили на Кармелюка (Степан Васильченко,
III, 1960, 219); — Що батькам сказати? Вали,
парубче, на мене всю провину. Немало ж у селі всякої всячини
говорять про Окунівну. От і ти щось додай від себе:
мені вже не поважчає (Михайло Стельмах, I, 1962, 535).
4. перех. Безладно або у великій кількості скидати, кидати що-небудь кудись. На весь Дніпро видніє білизна, розвішана на мотузках, і купи сміття, що йога валять з берега (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 55).
5. перех. і неперех., діал. Бити. Тепер хлопці підбігли і почали валити бучками по ногах (Василь Стефаник, I, 1949, 23); Вона [коняка] складала вражено вуха взад і валила скажено задніми копитами (Ольга Кобилянська, I, 1956, 548).