ВАРТОВИ́Й, а, е.
1. Який стоїть на варті,
охороняє кого-, що-небудь. Парк теж оточувала вартова
сторожа (Олекса Стороженко, I, 1957, 370); Прибігають вартові
вояки і помагають Поліксені утримати Кассандру
(Леся Українка, II, 1951, 276);
// Стос. до варти, пов'язаний
з вартуванням. Он сіра старезна в'язниця, Хатина при
їй вартова (Леся Українка, IV, 1954, 94); Потяг спинився
біля вартової будки із прикордонним знаком (Олесь Досвітній,
Вибр., 1959, 180);
// у знач. ім. вартовий, вого, чол.;
вартова, вої, жін. Він усе вартовим був, при садовині або
при баштанах (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 353); Перед
вікнами.. ходив мовчки вартовий з карабіном на плечі (Іван Франко,
VI, 1951, 170); Біля відсіку стоїть вартовий, він сперся
на гвинтівку (Олександр Корнійчук, I, 1955, 68); Чорне море,
безбережне море, Ходять в морі наші кораблі:
Крейсери, есмінці і лінкори — Вартові радянської землі
(Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 53); * У порівняннях. Заснули
кедри, рядом з ними хитаючись модрини сплять,
І стрункі смереки вартовими в тумані сторожко
стоять (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 135).
2. рідко. Те саме, що черговий. Саїд-Алі намагався вже самотужки підвестися, коли підбіг до нього Храпков, а за ним вартовий лікар (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 276).
3. у знач. ім. вартова, вої, жін. Приміщення для вартових.