в означеннях
Тлумачення, значення слова «вдача»:

ВДА́ЧА, і, жін. Сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці; характер. [Князь:] Ну, бачу, горе не зломало ще Твоєї вдачі гордої, Предславо! (Іван Франко, IX, 1952, 211); Неоднакову вдачу мали [брати]. Щирий та щедрий Семен ніяк не міг погодитися з лукавим та заздрим на чуже добро Романком (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 103); Мав Сашко вдачу жваву, невгамовну й веселу (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 42);
//  Нахил або звичка до чогось. — Чи ви не знали його вдачі, що він п'є? (Леся Українка, III, 1952, 469); Добра вдача в колгоспних селян: Де зійшлись, — там і пісні звучати (Степан Олійник, Вибр., 1959, 109);
//  Характерна риса поведінки тварини. Десь собачатко тут взялося Кудлате, миршаве, мале, Загавкало і аж зайшлося, — Таке було на вдачу зле... (Сергій Воскрекасенко, І всерйоз.., 1960, 70).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 310.

Коментарі (0)