Словник української мови

ВДОВА (УДОВА), и, жін. Жінка, яка після смерті чоловіка не одружилася вдруге. Давно колись Була собі мати, Був і батько, та не стало; Осталась вдовою (Тарас Шевченко, I, 1951, 155); В однім селі жила бідна вдова і мала четверо дітей (Іван Франко, XIII, 1954, 426); Старий Супрун весело зустрів удову, обізвався привітним словом (Олесь Донченко, III, 1956, 8);
♦ Солом'яна вдова див. солом'яний.