ВДВІ́ЧІ (УДВІ́ЧІ), присл. Те саме, що вдвоє 1. Та він у нас і не такий уже розбіяка, як його уславили: як до нього добре — він удвічі добрий (Степан Васильченко, II, 1959, 361); В час війни двічі спалене, тепер воно [містечко] швидко відбудовувалося і зросло майже вдвічі (Василь Козаченко, Сальвія, 1956, 46).