ВЕЛЬМО́ЖА, і, чол.
1. заст. Знатна й багата особа, що займала високу державну або придворну посаду (у феодальних і буржуазних державах). Старий єкатерининський вельможа князь Куракін.. умів вислуховувати і монарші обурення та гнів, і зворушливі відвертості (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 65); І од царів і од вельмож зоставсь якийсь огидний дрож (Павло Тичина, I, 1957, 178).
2. ірон. Про пихату, чванливу людину. [Ромодан:] Що це за вельможа такий тут об'явився? (Олександр Корнійчук, II, 1955, 303); — Ви розмовляєте зі мною.. як бюрократ і вельможа! (Олесь Донченко, VI, 1957, 524).