в означеннях
Тлумачення, значення слова «величати»:

ВЕЛИЧАТИ, аю, аєш, недок., перех.

1. Називати кого-небудь шанобливим ім'ям, підкреслюючи цим свою повагу до нього. Один одного звикли добродіями величати (Словник Грінченка); [Наталка:] Здорові були, добродію, пане возний!.. Я вас зову так, як все село вас величає, шануючи ваше письменство і розум (Іван Котляревський, II, 1953, 6); Він величав її «нашим заспівувачем», побажав їй багато здоров'я-віку (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 8);
//  розм. Називати кого-небудь ім'ям згідно з його чином; титулувати. — Тільки з уговором піду: щоб ні ти, ні жінка твоя, ні сім'я твоя, щоб не величали мене благородим (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 322);
//  ірон. Називати когось яким-небудь ім'ям, прізвиськом, образливим або не відповідним, не властивим йому. [Храпко (набік):] Щоб тобі язик руба став, як ти мене чортом величаєш! (Панас Мирний, V, 1955, 158); За її горластість весь вагон уже величав бабу комендантом (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 454);
//  розм. Називати по батькові. Ніхто не смів її не тільки відьмою або чим взивати, та ще й величали її..: Семенівна (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 223); [Шумейко:] От таке! Чи ж не Андрійовичем його величають? (Іван Микитенко, I, 1957, 463);
//  Взагалі називати. Вранці Марко до наймички Ручки простягає І мамою невсипущу Ганну величає (Тарас Шевченко, I, 1951, 316); Вашій старій, як Ви величаєте свою дружину, мій аж до землі низенький поклін (Панас Мирний, V, 1955, 387).

2. Прославляти, вихваляти, звеличувати. — Славно, славно! — закричали всі звірі і дуже величали Лисову розсудливість (Іван Франко, IV, 1950, 69); Піснею Вітчизну величають (Петро Дорошко, Серед степу.., 1952, 39); Стрічайте юних, стрічайте, епоху в піснях величайте! (Павло Тичина, До молоді.., 1959, 26).

3. фольк. Вшановувати когось, співаючи на його честь обрядову пісню. [Дранко:] Просимо дорогих гостей величати наших молодих весільною піснею (Марко Кропивницький, I, 1958, 22).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 321.

Коментарі (0)