ВЕРЕДА́, и, чол. і жін., розм. Вередлива людина; той, хто вередує. Вечір каже: — І не жди, Не зайду до вереди. Він за стіл не вміє сісти, Дерунів не хоче їсти (Платон Воронько, Коли виростають крила, 1960, 92); Мала мама одинця, Одинця-мазунця. Мамі з ним була біда: Одинець був вереда (Григорій Бойко, Ростіть.., 1959, 76).