в означеннях
Тлумачення, значення слова «вершина»:

ВЕРШИ́НА, и, жін.

1. Верхня, найвища частина чого-небудь (перев. дерева, гори). Настане літо; жовтий цвіт Укриє липу до вершини (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 302); Гірські вершини потопали в хмарах (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 80).
 Верши́на кута, мат. — точка перетину прямих, що утворюють кут; Вершина трикутника, мат. — вершина кута, що лежить проти його основи.

2. чого, перен. Найвища точка розвитку, найвищий ступінь. Ми ті, що, сягнувши вершини прогресу, — В степах засвітили вогні Дніпрогесу (Степан Олійник, Вибр., 1957, 30); Вдарився [Фред] лобом об дубовий стовп, що правив за основу їхньої халабуди. Гострий біль у надбрів'ї став вершиною всіх Фредових страждань (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 67).

3. Початок, верхів'я яру і т. ін. У вершині яру, який розходився двома мілкими степовими вибалками, Вармаш зупинився (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 152).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 337.

Коментарі (0)