ВЕСЕЛЕ́НЬКИЙ, а, е. Досить веселий. Звичайні
діточки! Ідуть І веселенькі, і здорові, Аж любо глянуть,
як ідуть (Тарас Шевченко, II, 1953, 318); Хлопець гарний,
русявий.., очі веселенькі, як зірочки (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 27);
Вони ляскали в долоні, гиркали. А врешті виходила
веселенька мелодія (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 79);
//
Приємний на вигляд. Середина хати стояла одкрита, немов
на сцені. Веселенькі шпалери, залізне ліжко, ..
фотографія на стіні (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 402).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 338.