Словник української мови

ВЕСЕЛО. Присл. до веселий. Жваво та весело розмова у їх ішла (Марко Вовчок, I, 1955, 167); У Наринського весело поблискували очі (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 151); На весіллі музика гучна, То ж то шпарко та весело грає! (Леся Українка, I, 1951, 80); Було тихо і сумно, хоч сонце так весело освічувало кухню (Панас Мирний, III, 1954, 152);
//  у знач. присудк. сл. Колись там весело було. Бувало, літом і зимою Музика тне (Тарас Шевченко, II, 1953, 9); Сьогодні весело мені! (Максим Рильський, Голос. осінь, 1959, 5).

ВЕСЕЛО... Перша частина складних слів, що відповідає слову веселий у 1 знач., напр. веселовидий, веселогубий, веселоокий і т. ін.; у 3 знач., напр.: веселокорий, веселокрилий і т. ін.