Словник української мови

ВЕСЕЛИТИ, лю, лиш, недок., перех. Викликати веселощі, розважати. По-сусідськи, згідно, гарно Проживав [Михайло] свій вік. Все веселий, хоч убогий, Других веселив (Іван Франко, X, 1954, 173); Жартівливо-суворий тон Ніни Сергіївни веселив мене (Юрій Смолич, День.., 1950, 236);
//  Викликати радісний настрій, робити радісним, веселим. Пишалася синами мати.. Росли сини і веселили старії скорбнії літа... (Тарас Шевченко, II, 1953, 33); Кругом поле зеленіло, Хлібороба веселило (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 155); Здобутий успіх — веселив, додав натхнення, сили (Петро Дорошко, Три богатирі, 1959, 55);
//  Своїм світлим, яскравим кольором створювати приємне враження для зору. Тільки шість нових стільців, покритих світло-синьою матерією, веселили чисту хату з білими, як сніг, стінами (Нечуй-Левицький, I, 1956, 148).
 Веселити око (очі) — бути приємним, світлим, яскравим, красивим на вигляд. На ранок.. квітка, свіжа, пряма веселить людські очі (Панас Мирний, I, 1954, 231); Серед загального сіро-зеленого кольору землі і полів радісно веселили око яскраво-червоні, сині й жовті фарби (Юрій Смолич, I, 1958, 52).