ВЕСІ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Стос. до весілля (в 1 знач.).
Весільний чад одразу вийшов у всіх з голови (Нечуй-Левицький, II,
1956, 182); — Хоч, може, трохи із запізненням, але
весільний подарунок я вам приготував (Дмитро Ткач, Плем'я..,
1961, 170).
Весільний батько — чоловік, який виконує на
весіллі роль батька нареченого або нареченої. Згадав
він поради свої.. і сільські весілля, на яких він грав
весільного батька (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 392); Замість
справжнього батька одноденний «батько» порядкував за столом,
званий, весільний (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 13); Весільна
мати — жінка, яка виконує на весіллі роль матері
нареченого або нареченої. Сказала Світозара, що
матір'ю весільною буде, А Дмитрій — батьком
(Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 62).
2. у знач. ім. весільна, ної, жін. Обрядова пісня, що виконується на весіллі. Далі йшли молоді, а за ними музики, бояри, дружки, дівчата і народ і співали весільної (Олекса Стороженко, I, 1957, 350); Пройду усі околиці і росяні сади, Щоб гармоністи юні весільну знов заграли (Андрій Малишко, I, 1956, 280).