ВЕСІ́ЛЛЯ, я, сер.
1. Обряд одруження, а також
святкування з цієї нагоди за звичаєм. Отож послав
Михайло сватів; дівчата вже в дружки прибираються
та міркують, яке-то весілля в Наталі буде
(Марко Вовчок, I, 1955, 96); Вона.. намагалась вгадати, в
чийому дворі справляють весілля (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 30);
// Бенкет з нагоди одруження. Вони [дівчата] в моїх
вінках ходять — і на весілля, і до кіно, і на танці
(Юрій Яновський, I, 1954, 43); Обіцяли бути гості і з сусіднього
району, Погуляти на дозвіллі На колгоспному весіллі
(Леонід Первомайський, II, 1958, 47).
Золоте весілля див. золотий; Справляти (справити,
грати, зіграти, гуляти і т. ін.) весілля — святкувати
одруження, виконуючи певні обряди; гуляти на
бенкеті, вечірці з нагоди одруження. Старости заміняли
хліб. Справили весілля (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 77); Явдоха
була вже заручена і тілько чекала осені, щоб весілля
грати (Панас Мирний, I, 1954, 61); Гарні в колгоспі дівчата,
будем весілля гуляти (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 97); Срібне
весілля див. срібний.
2. збірн., розм. Люди, присутні на святкуванні з нагоди одруження. Через село весілля йшло (Тарас Шевченко, II, 1953, 94); З вулички по дорозі напроти на його вийшло весілля (Олекса Стороженко, I, 1957, 359).