ВЕСНІ́ТИ, ію, ієш, недок., поет.
1. Вступати в силу (провесну). Це там, думаю, на Вкраїні саме весна весніє та садки вишневі розцвітають (Олесь Гончар, Партиз. іскра, 1958, 45); — Як весні весніти, так нашій радості бути (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 138).
2. перен. Розквітати. Хай весніють думи й пориви мої (Володимир Сосюра, Щоб сади.., 1947, 118); Ясніє, весніє уся батьківщина, — Радіє радянський народ! (Микола М. Тарновський, З далекої дороги, 1961, 283).