в означеннях
Тлумачення, значення слова «вести»:

ВЕСТИ, веду, ведеш; мин. ч. вів, вела, ло; недок.

1. перех. Спрямовувати рух кого-небудь, допомагати або примушувати йти. Плаче старий та ридає, Й Степан сліпий плаче Невидющими очима, Мов сонце побачив. І беруть його під руки, І ведуть у хату. І вітає Яриночка, Мов рідного брата (Тарас Шевченко, II, 1963, 341); Він ледве тримався на ногах... та відштовхував дебелих жандармів, що вели його під руки (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 110); Крутим схилом Антон піднімався вгору до своєї хати й на мотузяному поводі вів гнідого коня (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 12);
//  Іти, рухатися попереду як ватажок, скеровуючи кого-, що-небудь. Пливуть собі [запорожці] та співають; Рибалка літає, А попереду отаман Веде, куди знає (Тарас Шевченко, I, 1951, 61); Веде полки Котовський (Павло Усенко, Лави.., 1948, 40); Вів [Волохан] за собою інших собак (Микола Трублаїні, I, 1955, 276);
//  Керувати предметом, що рухається механічно (машиною, автомобілем, судном і т. ін.). Дівчина вела зелену, вантажну, П'ятитонну машину по горі (Андрій Малишко, I, 1956, 344); Вдивляючися пильно в путь, від міста і до міста по рейках поїзди ведуть невтомні машиністи (Наталя Забіла, Одна сім'я, 1950, 21).

2. перех., перен. Спрямовувати діяльність кого-, чого-небудь; керувати. Величні дії українських партизанів та підпільників, котрих вела на боротьбу з ворогом мужня й мудра партія (Юрій Яновський, IV, 1959, 167); Вихований на кращих зразках російської класичної літератури, вів Іван Франко нашу поезію до верховин мислі (Максим Рильський, III, 1956, 274);  * Образно. Ленін вів нас до сонця крізь бурі (Володимир Сосюра, Щоб сади.., 1947, 61);
//  Завідувати чим-небудь; викладати яку-небудь дисципліну. Він, професор, веде кафедру історії в університеті (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 97); Уроки ковальської справи вів Каленик Романович Лукійченко (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 4).

3. перех. Рухати чим-небудь у певному напрямку. Марина майже по пояс стоїть у воді, веде рушницю, щоб вистрелить (Григорій Епік, Тв., 1958, 599).

4. перех. Прокладати, проводити що-небудь довге, великої протяжності. Тепер, чути, мають попри наші міста колію залізну вести, то заробок при ній дуже добрий буває (Іван Франко, III, 1950, 62); І провесінь з Леніним, провесінь плеще низами, І трактором борозну першу ведуть комнезами (Андрій Малишко, Запов. джерело, 1959, 51).

5. неперех. Мати певний напрямок, простягатися куди-небудь. Стежка, мов стьожка, збігала через самий яр і вела на другий бік (Панас Мирний, I, 1954, 246); Довго йшов [Турбай] лісовою просікою, що невідомо куди вела (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 79);  * Образно. Всі шляхи ведуть до комунізму, — Нездоланна правда в цих словах (Степан Крижанівський, Під зорями.., 1950, 138);
//  перен. Маючи щось на меті, на увазі, спрямовувати в певний бік (розмову, дію і т. ін.). Ви собі, як вже покладаєте, так буде! — та й ведете до того (Марко Вовчок, I, 1955, 214); Він зрозумів, що за цими словами мусить критися якась інша думка, але до чого веде Сандро, зрозуміти ще не міг (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 128);
//  перен. Спричинятися до чого-небудь. Розвиток великого капіталістичного виробництва — виробництва заради наживи, заради привласнення додаткової вартості — веде до витіснення дрібних самостійних виробників, до їх тяжкої залежності від капіталу (Програма КПРС, 1961, 7).

6. перех. Здійснювати, виконувати, робити що-небудь. Чіпка з Грицьком ведуть розмову про хазяйство (Панас Мирний, II, 1954, 254); [Котовський:] Чого я не люблю — це вести осаду фортець (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 52);
//  Послідовно, систематично займатися чим-небудь. Хай лишень хазяйству навчається [Галя], щоб, як вийде заміж, знала, як його вести (Панас Мирний, V, 1955, 163); Крайнюк давно вже не вів свого щоденника, який згорів з усіма його речами, коли редакція переїздила на нове місце (Василь Кучер, Голод, 1961, 163).
Вести вогонь — стріляти з вогнепальної зброї. У горах Брянський, як командир, зустрівся з новими труднощами. Його мінометники, які звикли вести вогонь на рівнині, мусили стріляти в нових умовах (Олесь Гончар, III, 1959, 113); Кораблі ведуть вогонь із бухти (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 226); Вести голос — співати. Настрой свою ліру гучну, невидиму, Струна струні стиха нехай промовля, Услід за тобою [музою] я голос вестиму (Леся Українка, I, 1951, 155); Вести далі — продовжувати говорити. — А я такий, що й зовсім залишився б тут, — сказав Цапигін. — Глушина яка, краса!.. — Дуже тайгу люблю, глушину, — вів далі Цапигін (Олесь Донченко, II, 1956, 35); — Були раніше і в мене промахи, — вів далі Гаркуша (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 34); Вести лінію чию — дотримуватися у дії певних поглядів, норм поведінки і т. ін. — Ось воно що, хлоп'яче діло! А ти свою лінію веди, — проговорив Канушевич (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 104); Вести перед: а) керувати, бути головним у чомусь, десь. Мовчки вислухав він рішенець у волості, що вже тепер не він, а жінка має перед вести в господарстві (Леся Українка, III, 1952, 638); б) робити щось краще за інших, бути першим у чомусь. На вулиці, на вечорницях, у колядці наша Оксана перед веде (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 423); Дільниця його групи стала вести перед у цеху (Юрій Яновський, II, 1954, 105); Вести рід від кого, з кого — походити від кого-небудь, бути нащадком когось. Хто у серці іскру небесну ховає, рід свій веде з Прометея (Леся Українка, I, 1951, 190); Агрипина Антонівна веде рід від Кобзенків (Іван І. Волошин, Сади.., 1950, 132); Вести своєї (своє) — настирливо повертатися в розмові до певної думки. — Літувати у нас добре. Хоч і роботи до біса, то зате весело дуже, — веде своєї Мотя (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 24); І вусом (вухом, бровою) не вести — не звертати уваги. Він велів побережникам не пускати нікого в ліс, та бачачи, що вони й вусом не ведуть у той бік, почав сам бігати в ліс і виганяти селян (Іван Франко, VIII, 1952, 92); — Жарко ж! — волав він. — Перейди в холодок. — Але дружинонька і вухом не вела (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 11); Коло них [дівчат] худа й довготелеса Текля Барилова вимахує руками, щось своє доказує. А вони й бровою не ведуть. Мов не чують (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 451).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 341.

Коментарі (0)