ВЕЗТИ, зу, зеш; мин. ч. віз, везла, ло; недок.
1. перех.
Пересувати, переміщати якимсь транспортом кого-,
що-небудь з одного місця на інше. Везе Марко Катерині
Сукна дорогого (Тарас Шевченко, I, 1951, 322); — Позбирай у віз
рибу та вези у місто на продаж, — промовив отаман
до жінки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 230); Марія мовчала, а
серце кричало: «Візьміте з собою мене до причалу.
Покличте в каюту, везіть до Вкраїни» (Платон Воронько,
Тепло.., 1959, 86);
// Переміщати, тягнучи віз, сани
і т. ін. або маючи вантаж на собі (про тварин). Не в тім
сила, що кобила сива, а в тім, що вона везе (Номис,
1864, № 7221); Білий кінь швиденько віз санки по
грудовому шляшку (Марко Вовчок, I, 1955, 295).
2. неперех., безос., кому. Щастити, фортунити. — Не везе, брат, мені, ні в чому на світі не везе! (Панас Мирний, I, 1954, 276); Сьогодні знов страшенний дощ, мокро і холодно. Не везе з погодою (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 272); — Як добре, що я вас зустрів.., мені просто везе (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 408).