ВЕЗУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який добре везе. Кобила хоч і шкапувата, та проте везуча (Словник Грінченка).
2. Якому щастить. — Хіба не везуча я людина? Не встиг висловити бажання, а воно вже справдилося (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 425).
ВЕЗУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який добре везе. Кобила хоч і шкапувата, та проте везуча (Словник Грінченка).
2. Якому щастить. — Хіба не везуча я людина? Не встиг висловити бажання, а воно вже справдилося (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 425).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 316.