в означеннях
Тлумачення, значення слова «вгору»:

ВГОРУ (УГОРУ), присл.

1. За напрямком догори; протилежне вниз. Защебетав жайворонок, Угору летючи (Тарас Шевченко, I, 1951, 6); Місяць піднявся вгору і сипнув промінням на море (Нечуй-Левицький, II, 1956, 228);
//  За напрямком до верхньої частини чогось, у верхню частину чого-небудь. Хміль, березка чіплялись за його [бузку] тонкі гілки, лізли угору, спускалися униз, уростали у землю і знову піднімалися (Панас Мирний, IV, 1955, 16); В чорнім котлі кипить вода, дим збивається вгору, під дах (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 329); Пішли угору стежкою крутою (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 129); На гору — все вгору та вгору — в'юниться дорога (Юрій Смолич, II, 1958, 15);
//  Назовні внутрішнім боком; навиворіт. Он ще кожушина вовною вгору, мов вівця, простяглася (Панас Мирний, IV, 1955, 297).
 Руки вгору! див. рука.

2. перен. До вищого ступеня, рівня (розвитку, стану і т. ін.). Книжки, розумова розмова з молодим товариством піднімала його вгору (Панас Мирний, III, 1954, 186); Промисловість СРСР планомірно і неухильно підноситься вгору (Наука і життя, 2, 1959, 5); Орали ми, кували, сіяли, стругали — Ми не село — життя угору підіймали (Михайло Стельмах, Жито.., 1954, 86).
 Здійматися (підноситися і т. ін.) вгору — звучати вище, голосніше, проникливіше (про звуки, пісню, голос і т. ін.). Я чую, як пісня дужчає, здіймається вгору, перекочується могутнім грюкотом і гине (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 178); З кожним словом Ромків голос міцнів, підносився вгору, дзвенів високими нотами (Олесь Донченко, I, 1956, 66).
Іти (піти і т. ін.) вгору: а) рости, виростати. Жито в полі знялося руном і пішло вгору (Нечуй-Левицький, II, 1956, 255); Та ось дубки глибоко пустили коріння, пішли вгору (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 10); б) підніматися на вищий рівень, займати вище становище в суспільстві. Пішов Лошаков угору. Панюга панюгою, з губернатором за панібрата (Панас Мирний, III, 1954, 283); в) підвищуватися в ціні; дорожчати. Віск земний не мав конкуренції.. Віск пішов угору (Іван Франко, VIII, 1952, 407).

3. За напрямком до верхів'я, до початку річки, проти течії річки. І поплив пароплав угору Дніпром (Андрій Головко, II, 1957, 219).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 308.

Коментарі (0)