Словник української мови

ВІЧ-НА́-ВІЧ, присл. Удвох, наодинці з ким-небудь. Остався Чіпка з секретарем віч-на-віч (Панас Мирний, II, 1954, 157); Мати запрошує Лесю в гості. Хотілося сказати про лист віч-на-віч, бо сторонніх людей Лань соромилася (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 222);
//  Близько, безпосередньо. Довго стояв на порозі, як найбезталанніша людина, що.. ледве дух перевела, як віч-на-віч зустрінулася із знайомим горем та небезпекою (Марко Вовчок, Вибр., 1946, 177); Всі дні моєї подорожі я був віч-на-віч із народом (Павло Тичина, III, 1957, 71).
▲ Ставка віч-на-віч див. ставка.