ВІЧ-НА́-ВІЧ, присл. Удвох, наодинці з ким-небудь.
Остався Чіпка з секретарем віч-на-віч (Панас Мирний, II,
1954, 157); Мати запрошує Лесю в гості. Хотілося
сказати про лист віч-на-віч, бо сторонніх людей Лань
соромилася (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 222);
// Близько, безпосередньо. Довго стояв на порозі, як
найбезталанніша людина, що.. ледве дух перевела, як віч-на-віч
зустрінулася із знайомим горем та небезпекою (Марко Вовчок,
Вибр., 1946, 177); Всі дні моєї подорожі я був віч-на-віч
із народом (Павло Тичина, III, 1957, 71).
▲ Ставка віч-на-віч див. ставка.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 691.