ВІЧКО 1, а, сер.
1. Зменш.-пестл. до око. Кусали [бджоли] її і тим робили часом із любенького личенька не знать що: з одного боку глянь — Маруся: її щічка, її вічко; а з другого боку глянь — якийсь дутик... (Марко Вовчок, I, 1955, 382); Схиливши голівку набік, він [чижик] жовтеньким вічком вп'явся у Тамару, до якої найбільше звик (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 52).
2. Невеличке віконце в чому-небудь для спостереження. Прийшов з конвоєм уночі до тюрми, крикнув гнівно у вічко дверей: — Катерина Пасій, на допит! (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 150); Вже й не працює, а все ж біля печі, Гляне у вічко старик (Ярослав Шпорта, Запоріжці, 1952, 40).
3. Кільце плетива в сітці, у в'язанні і т. ін. Помогла [Юзя] бабуні набрати на дротики спущені вічка в панчішці (Леся Українка, III, 1952, 659); Матня невода швидко наближалась до берега. У вічках стриміли щуки, біла риба, лини, оселедці (Олекса Десняк, II, 1955, 178).
4. Отвір для бджіл у вулику. Втихомирені бджоли
почали влазити в вічко (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 198); Бджоли
живими клубками притишено бриніли біля вічок
розпарених вуликів (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 507);
// Взагалі невеличкий отвір у чому-небудь. Солод звернув
увагу, що черевики в бухгалтера зашнуровані через одно
вічко (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 348); Тепер уже повернув
[Преображенський] спокійніше й пішов у супроводі
високої, немов протягненої через тісне вічко, людини (Іван Ле,
Міжгір'я, 1953, 144).
5. Значок на картах, доміно тощо, який визначає їх вартість у грі. — Програв, Грицьку! Програв! Потаскаємо тебе за чуприну стільки разів, скільки вічок у тебе на картах (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 464).
6. Брунька, яку зрізують для щеплення. Вічка для
окулірування беремо з живців, заготовлених з осені або
в кінці зими (Колгоспник України, 4, 1957, 42); — Підщепі
черемхи п'ять років, а вічко щепи ми взяли в чотирирічного
дерева. От вона вгорі, й дужча (Олександр Довженко, I, 1958, 476);
// Невеличке заглиблення з брунькою на поверхні
бульби картоплі. На Україні запроваджується метод
садіння не цілої картоплі, а тільки вічка (Василь Кучер,
Золоті руки, 1948, 113).