ВІ́ЧНІСТЬ, ності, жін.
1. Плин часу, що не має початку
й кінця. * Образно. Нехай життя — момент і зложене
з моментів, ми вічність носимо в душі (Іван Франко, XI, 1952,
172);
// чого. Безконечність. Вірю я в правду свого ідеалу,
і коли б я тую віру зламала, віра б зламалась у власне
життя, в вічність матерії (Леся Українка, I, 1951, 271).
2. Про дуже довгий час, віки. Одна тільки хвиля
одділяла минуле од того, що сталось, а здавалось, що
проминула вічність (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 100); Благословенні ви,
сліди, Не змиті вічності дощами, Мандрівника
Сковороди з припорошілими саквами (Максим Рильський, I, 1956,
256); Вічністю здалися Дмитрові якихось півгодини
(Василь Козаченко, Вибр., 1947, 45);
// Пам'ять про когось у віках.
У вічність слава двері їм відчинить, Хто впав за
честь і волю Батьківщини! (Іван Нехода, Сонце.., 1947, 16).
♦ На вічність — назавжди, на віки. [Павло:]
Все спродам і ранньою весною в Оренбурзьку губерню...
Банк грошей дасть, і я куплю там сто десятин на
вічність (Карпенко-Карий, II, 1960, 107); Піти (відійти, канути
і т. ін.) у вічність — зникнути безповоротно, безслідно.
Віра і безвір'я, Золото й грязюка.., Сила і
немічність, — Все тут [на кладовищі] уляглося, Все пішло
у, вічність (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 162); Ціла вічність —
дуже довгий час. Здавалося, що з тієї хвилини, як вона
потрапила в болото, минула ціла вічність (Олесь Донченко,
II, 1956, 55).