Словник української мови

ВІД'ЇЖДЖА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до від'їжджати. Петров виряджав у дорогу загін. Кричав навздогін Від'їжджаючим хлопцям: «Привіт ковпаківцям!» (Платон Воронько, Райком.., 1949, 37);
//  у знач. ім. від'їжджаючий, чого, чол.; від'їжджаюча, чої, жін. Той (та), хто від'їжджає куди-небудь. Семен Трохимович довго стояв на воротах і дивився вслід від'їжджаючим (Ярослав Гримайло, Син.., 1950, 229).