в означеннях
Тлумачення, значення слова «відбирати»:

ВІДБИРАТИ, аю, аєш, недок., ВІДІБРАТИ, відберу, береш; мин. ч. відібрав, брала, ло; док., перех.

1. Віднімати, забирати щось насильно. Почали курей по хатах однімати, яйця одбирати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 266); — Голову мені рубайте, не виноград... не відбирайте від мене хліба... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 218); Одібрали [розбійники] гроші в брата та й пустили (Марко Вовчок, I, 1955, 359); Я відібрав у хлопців три гранати (Юрій Яновський, I, 1958, 128);
//  Позбавляти права володіти чим-небудь, мати що-небудь. — Якби-то багатство… А то от останню землю одбирають (Панас Мирний, II, 1954, 146); Добре запам'ятав посол умови, що відбирали в козаків усі їх вольності й права (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 30);
//  Брати в когось те, що належить віддачі. [Перун:] Пора нам іти податки відбирати, там уже десь люди з книжечками чекають (Іван Франко, IX, 1952, 400); У ліжку вже вирішила Дарка, що зустріне завтра вранці листоношу перед ворітьми. Відібрати листівку в нього і заховати так, щоб про неї ніхто ніколи не дізнався (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 56);
//  Брати що-небудь назад, забирати своє. А Антосьо і вухом не вів: підцапивши гроші, порозпозичав, а після лиш відбирав та гайнував (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 127); — Пан з людей надрав, — уверне Чіпка... — У пана своє одбери (Панас Мирний, II, 1954, 288).

2. перен. Позбавляти когось яких-небудь якостей, властивостей, почуттів і т. ін. Його мутні, непритомні очі, раз у раз звернені на мене, відбирають мені спокій, сон (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 224); Відбирала [Рахіра] йому весь розум і всю свідомість його єства (Ольга Кобилянська, II, 1956, 82); Одібрав нечистий од мене пам'ять (Нечуй-Левицький, III, 1956, 273); [Андромаха:] Ти одібрала Гектору одвагу, зламала дух зловісними речами, убила віру й певність (Леся Українка, II, 1951, 264).
Відбирати (відібрати) життя кому — позбавляти когось або себе життя, доводити до смерті. Вона бачила нещасливу матір, котра.. хотіла відібрати собі й дітям життя (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 101); Відбирати (відібрати) мову кому, перев. безос. — втрачати здатність або бажання говорити. Воно [дівча] так невимушено розглядало Данька, що йому притьмом відбирало мову (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 122); Ісен-Джан надвечір умер. Йому відібрало мову ще при Лодиженкові (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 504); Відбирати (відібрати) ноги (руки) кому, перев. безос. — втрачати здатність рухати ногами, руками. Втома одбирає руки й ноги; лежав би так і не ворухнувся! (Панас Мирний, IV, 1955, 323); Йому відібрало руки й ноги.

3. Змушувати, заставляти витрачати час, енергію і т. ін. [Ізоген (устає):] То я не буду відбирати часу. Зостанься з миром, брате (Леся Українка, III, 1952, 299); Трос завдав чимало мороки хлопцям, відібравши силу часу й зусиль (Микола Трублаїні, I, 1955, 98).

4. Брати, вибирати, виділяючи із загальної маси за певною ознакою. Кропивницький умів відбирати типові явища в житті і вносив їх у свої п'єси (Збірник про Кропивницького, 1955, 127); — А ну, стара!.. — Яку тобі і дочкам треба одежу,.. те собі відбери (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 128); Серафима Миколаївна, помітивши мій голос і слух, відібрала мене до свого хору (Павло Тичина, III, 1957, 133).

5. розм., заст. Одержувати, отримувати щось від кого-небудь. Уже з місяць як одбираю і од роду і од добрих людей звістки! (Панас Мирний, V, 1955, 344); Лист Ваш одібрав я дуже недавно (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 114); [Неріса:] Та й ти, як спадок одібрав по батьку, то не питав, хто й як його надбав (Леся Українка, III, 1952, 441).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 555.

Коментарі (0)