ВІДБИРАТИ, аю, аєш, недок., ВІДІБРАТИ, відберу, береш; мин. ч. відібрав, брала, ло; док., перех.
1.
Віднімати, забирати щось насильно. Почали курей по
хатах однімати, яйця одбирати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956,
266); — Голову мені рубайте, не виноград... не
відбирайте від мене хліба... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 218); Одібрали
[розбійники] гроші в брата та й пустили (Марко Вовчок, I,
1955, 359); Я відібрав у хлопців три гранати (Юрій Яновський,
I, 1958, 128);
// Позбавляти права володіти
чим-небудь, мати що-небудь. — Якби-то багатство… А то
от останню землю одбирають (Панас Мирний, II, 1954, 146);
Добре запам'ятав посол умови, що відбирали в козаків
усі їх вольності й права (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 30);
// Брати в когось те, що належить віддачі.
[Перун:] Пора нам іти податки відбирати, там уже десь
люди з книжечками чекають (Іван Франко, IX, 1952, 400);
У ліжку вже вирішила Дарка, що зустріне завтра
вранці листоношу перед ворітьми. Відібрати листівку в
нього і заховати так, щоб про неї ніхто ніколи не
дізнався (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 56);
// Брати
що-небудь назад, забирати своє. А Антосьо і вухом не вів:
підцапивши гроші, порозпозичав, а після лиш відбирав
та гайнував (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 127); — Пан
з людей надрав, — уверне Чіпка... — У пана своє одбери
(Панас Мирний, II, 1954, 288).
2. перен. Позбавляти когось яких-небудь якостей,
властивостей, почуттів і т. ін. Його мутні, непритомні
очі, раз у раз звернені на мене, відбирають мені
спокій, сон (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 224); Відбирала [Рахіра]
йому весь розум і всю свідомість його єства (Ольга Кобилянська, II,
1956, 82); Одібрав нечистий од мене пам'ять (Нечуй-Левицький,
III, 1956, 273); [Андромаха:] Ти одібрала
Гектору одвагу, зламала дух зловісними речами, убила віру
й певність (Леся Українка, II, 1951, 264).
♦ Відбирати (відібрати) життя кому — позбавляти
когось або себе життя, доводити до смерті. Вона
бачила нещасливу матір, котра.. хотіла відібрати собі
й дітям життя (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 101); Відбирати
(відібрати) мову кому, перев. безос. — втрачати здатність
або бажання говорити. Воно [дівча] так невимушено
розглядало Данька, що йому притьмом відбирало мову
(Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 122); Ісен-Джан надвечір умер.
Йому відібрало мову ще при Лодиженкові (Іван Ле,
Міжгір'я, 1953, 504); Відбирати (відібрати) ноги (руки)
кому, перев. безос. — втрачати здатність рухати ногами,
руками. Втома одбирає руки й ноги; лежав би так і не
ворухнувся! (Панас Мирний, IV, 1955, 323); Йому відібрало
руки й ноги.
3. Змушувати, заставляти витрачати час, енергію і т. ін. [Ізоген (устає):] То я не буду відбирати часу. Зостанься з миром, брате (Леся Українка, III, 1952, 299); Трос завдав чимало мороки хлопцям, відібравши силу часу й зусиль (Микола Трублаїні, I, 1955, 98).
4. Брати, вибирати, виділяючи із загальної маси за певною ознакою. Кропивницький умів відбирати типові явища в житті і вносив їх у свої п'єси (Збірник про Кропивницького, 1955, 127); — А ну, стара!.. — Яку тобі і дочкам треба одежу,.. те собі відбери (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 128); Серафима Миколаївна, помітивши мій голос і слух, відібрала мене до свого хору (Павло Тичина, III, 1957, 133).
5. розм., заст. Одержувати, отримувати щось від кого-небудь. Уже з місяць як одбираю і од роду і од добрих людей звістки! (Панас Мирний, V, 1955, 344); Лист Ваш одібрав я дуже недавно (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 114); [Неріса:] Та й ти, як спадок одібрав по батьку, то не питав, хто й як його надбав (Леся Українка, III, 1952, 441).