Словник української мови

ВІДЦЕНТРО́ВИЙ, а, е, спец. Який під час руху має напрям від центра до периферії; протилежне доцентровий. Всякий рух обертання веде до виникнення сили, що намагається відштовхнути предмет від осі обертання. Ця сила називається відцентровою (Бесіди про всесвіт, 1953, 45);
//  Який діє за допомогою відцентрових сил. На Уралмашзаводі були виготовлені унікальні потужні відцентрові насоси (Радянська Україна, 16.IX 1956, 3);
//  Який ґрунтується на використанні руху від центра до периферії. Відцентрове лиття застосовують, щоб виготовити обертові деталі (Слюсарна справа, 1957, 24).
▲ Відцентрові нерви — нервові волокна, по яких збудження передається від центральної нервової системи до робочих органів. Фізіологія віддавна має відомості про відцентрові нерви слинних залоз (Павлов, Фізіологія вищої нервової діяльності, 1951, 8).