в означеннях
Тлумачення, значення слова «відчай»:

ВІ́ДЧАЙ, ю, чол. Почуття сильного душевного болю, безвихідності; розпач. І Настуся знов підвелась і почала походжати по салоні з якоюсь тугою на серці, з одчаєм на душі (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 255); — Такий мене одчай узяв, що аж серце закам'яніло... (Степан Васильченко, I, 1959, 144); Передсмертний відчай охопив його серце (Юрій Яновський, I, 1958, 222);  * У порівняннях. Спів, тривожний, як одчай, оплакував, гукав, будив (Юрій Яновський, V, 1959, 50).
 [Бути] у відчаї — відчувати, переживати сильний душевний біль, безвихідність становища. Не раз він був у відчаї, що не може зодягнути її [дружину] по-людськи (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 151); Вкидати у відчай кого — викликати в кого-небудь почуття сильного душевного болю, безвихідності. Не хоче [Людмила] після відмови, бодай випадково, зустрічатися з ним. І це вкидало Павла у відчай (Андрій Головко, II, 1957, 490); Впадати (впасти) у відчай — піддаватися почуттю сильного душевного болю, безвихідності, безнадійності. — Не впадайте в тугу та в одчай! (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 322); Доводити (довести) до відчаю — певними діями змушувати когось піддатися почуттю сильного душевного болю, безвихідності. Антоша Стукач доводив його тоді до відчаю (Олесь Донченко, V, 1957, 293); З відчаю — будучи охопленим почуттям душевного болю, безвихідності; з горя. Ти не ламай тоді з відчаю руки, А добрим словом, пошепки, прости (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 140); На відчай [душі] — зважившись на все, ризикуючи всім. Пустив на одчай душі (Номис, 1864, № 4294); Вони лиш пам'ятали, що бігли на одчай, через комиші, через воду, в безпросвітній темряві (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 351).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 659.

Коментарі (0)