ВІ́ДЧИТ, у, чол., зах. Доповідь, лекція. Відчит мій сподобався, і тепер маю його десь надрукувати (Леся Українка, V, 1956, 282); Відчит, на який Ви [І. Франко] ласкаво згодились прибути, не може відбутися (Василь Стефаник, III, 1954, 247).
ВІ́ДЧИТ, у, чол., зах. Доповідь, лекція. Відчит мій сподобався, і тепер маю його десь надрукувати (Леся Українка, V, 1956, 282); Відчит, на який Ви [І. Франко] ласкаво згодились прибути, не може відбутися (Василь Стефаник, III, 1954, 247).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 661.