ВІДДАВАТИ, даю, даєш, недок., ВІДДАТИ, дам, даси, док.
1. перех. Повертати назад взяте (позичене,
дане, привласнене, належне). Коли прийде віддавати,
то нема що дати (Номис, 1864, № 10625); — Досить
уже, підвередитесь, — жінка з внутрішнім побоюванням
і вдячністю кілька разів зупиняла парубка, але він довго
не віддавав їй заліплену лопату (Михайло Стельмах, II, 1962,
270); — Ох мені лихо! загубила хустку... Коли б хто
підняв та віддав (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 18); — Віддати
дитину назад якось ніяково... Сам просив, щоб дали...
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 440).
♦ Віддавати (віддати) богові (богу) душу, заст. —
умирати, гинути. Стояла люта зима.. Багато тоді
народу померзло — забило їх під лиху хуртовину,
закидало, замело снігом — там богу й душу оддали
(Панас Мирний, II, 1954, 294).
2. перех. Виділяти із себе тепло, холод і т. ін. в навколишнє середовище. Вода повільніше нагрівається і повільніше віддає тепло, а суша навпаки (Фізична географія, 1956, 83); Він [гемоглобін] має здатність легко приєднувати кисень і так само легко його віддавати (Шкільна гігієна, 1954, 78).
3. неперех., чим, за що, перен., розм. Віддячувати за що-небудь, платити такою ж мірою. [Петро:] Його повинність дітей до розуму довести... А їх повинність — віддати батькові тим добром, що за його поміччю добули... (Панас Мирний, V, 1955, 182); До мене самої він і тоді і потім був таким уважним, що коли б хотіли віддати мірою за міру, то певне б знов математика зрадила б (Леся Українка, V, 1956, 345).
4. перех. Давати, передавати, вручати комусь кого-, що-небудь. Він такий педант, що тільки в руки адресатові віддає рекомендовані листи (Леся Українка, V, 1956, 351); — Піду! — сказала Василина. — Посесор звелів мені вернутись сьогодні, він оддав гроші вперед за рік (Нечуй-Левицький, II, 1956, 75); Він ніс при собі терміновий пакет, який мав віддати у власні руки контр-адміралу Багрову (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 41).
5. перех. Давати комусь що-небудь для
користування, у власність; відмовлятися від чого-небудь свого
на чиюсь користь. Половину будинку пані оддавала
якимсь паничам піднайми (Марко Вовчок, I, 1955, 259); Він
[Маковей] оддавав свій спирт Хомі (Олесь Гончар, I, 1954,
110); Якби я багатий, То оддав би я все золото Оцій
Катерині (Тарас Шевченко, II, 1953, 129); Низьку Маланку
зовсім затерли.. Вона не слуха.. Що там! І так відомо.
Се вже знають, що землю оддали людям (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 77);
// розм. Подавати на стіл їжу. Сяк-так
віддавши вечерю, Маруся пішла до корів (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 38); — Робота моя неважка, — витоплю піч,
зварю їсти, віддам — і вільна на увесь день (Панас Мирний, III,
1954, 74);
// перен. Присвячувати комусь або чомусь
що-небудь (пісні, думи тощо). Кожну думу, кожну
пісню я Вітчизні віддаю (Володимир Сосюра, Щоб сади.., 1947, 131);
// перен. Витрачати час, сили, здоров'я і т. ін. на
що-небудь. Відчуваю.. правдиве поважання до людини,
що свій час, свої сили і своє здоров'я оддає для спільного
і дорогого нам діла (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 236); Як я люблю
тебе, мій рідний краю, Як я люблю красу твою, твій
люд, Як гаряче молюся і бажаю Для твого щастя свій
віддати труд! (Іван Франко, XIII, 1954, 324);
// перен.
Жертвувати кимсь або чимсь заради кого-, чого-небудь. До
нас ходіте усі, хто за правду Не жалує життя оддать
(Леся Українка, I, 1951, 55); Вона віддала свого сина за щастя
народів усіх (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 31).
♦ Віддавати (віддати) душу (серце) кому — щиро,
віддано любити когось. Франко оддає своє серце і всі
свої симпатії тим, хто «в поті чола» добуває хліб
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 37); Віддавати (віддати) душу
(життя) за кого, що — умирати, жертвувати собою ради
кого-, чого-небудь. — Стережись, Василино! колись
згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й готов за тебе душу
оддати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 61); Віддавати (віддати) тіло
землі, заст. — ховати, хоронити когось.
6. перех. Давати щось куди-небудь або кому-небудь
з певною метою. Віддаю свою працю до друку (Панас Мирний,
V, 1955, 376); Інші подарунки вона ставила далі, або
віддавала меншій сестрі сховати (Леся Українка, III, 1952,
485); Бату-хан віддавав город війську на грабунок
(Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 482);
// Відправляти когось
куди-небудь з певною метою (в науку, найми, військо
й т. ін.). Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! в
військо оддають! (Тарас Шевченко, I, 1951, 242); — О! о! А нащо ж
ви радите оддати Гафійку в найми? (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 17); Другого дня Тараса віддали в науку до
якогось маляра (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 51).
♦ Віддавати (віддати) на поталу (глум) — ставити
в умови приниження, зневаги, знущання; зводити
нанівець. Та хто ж своє щастя віддасть на поталу?
(Наталя Забіла, Веселим малюкам, 1959, 150); [Калеб:] Будь
певен [учителю], що ми тебе на глум не віддамо
молодикам (Леся Українка, III, 1952, 69); Віддавати (віддати)
під суд (до суду) — порушувати проти когось судову
справу. Чоловік з злості зробить яке лихо другому..
Хоч його і під суд віддадуть, ..він.. надіється, що йому
усе так і минеться (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 395); — А що,
любенький, спіймали? ..Треба тобі було того? А тепер
громаді біда, треба тебе пильнувати, поки не буде
нагоди віддати тебе до суду (Іван Франко, II, 1950, 18).
7. перех., за кого. Видавати кого-небудь заміж.
Умовляли [старости] .. стару Сикліту Британову
віддавати дочку за Василя Мітлу (Грицько Григоренко, Вибр., 1959,
36); Співає Мар'яна: «Оддай мене, моя мамо, Та не за
старого..» (Тарас Шевченко, I, 1951, 158); [Максим:] Вірю
тобі, моє серце, А що скаже мати? Не віддасть тебе за
мене, Бо я небагатий! (Марко Кропивницький, II, 1958, 93).
Віддавати (віддати) заміж — одружувати
дочку. — У батька ще дві дівки, треба їх заміж віддавати
(Іван Франко, I, 1955, 85); Вона оддасть її заміж. За хазяйського
сина. Дівка здорова, чиста, хоч води напийся (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 14).
8. перех., розм. Продавати за певну ціну. [Химка:]
А скілько за неї [хату] просять? [Іван:] Хвалились
люди, за п'ятсот віддають... (Панас Мирний, V, 1955, 246);
В мене овесець важненький, дешево віддам (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 10);
// Платити за куплене. — Що ти зробиш
йому, гладкому? — думав Андрій.. Він худобу пожалує
швидше, бо оддав гроші за неї (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 50).
9. перех. У сполученні з іменниками (переважно
дієслівного походження) означає дію, зміст якої
визначається значенням відповідного іменника.
♦ Віддавати (віддати) голос — голосувати за
кандидата під час виборів. Велике щастя, велика честь
обирати свою рідну владу, віддавати свої голоси
кращим з кращих людей.. Батьківщини (Радянська Україна, 3.III
1957, 1); Віддавати (віддати) данину — ідучи за
загальноприйнятими положеннями, настановами,
приділяти чому-небудь увагу, виявляти до чого-небудь
інтерес. Незважаючи на те, що цею [цією] повістю [«
Петрії і Довбущуки»] Франко оддав данину тодішній
літературній школі, ми бачимо в ній вже й соціальні мотиви
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 31); Віддавати (віддати) команду
(наказ, розпорядження і т. ін.) кому — командувати;
наказувати що-небудь виконувати. Комендант викликав
кожного по прізвищу, голосно і суворо віддавав команду
виходити на двір (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 160);
Молодий моряк тримав мене на руках і віддавав накази
стерновому та гребцям (Микола Трублаїні, Мандр., 1938, 60);
Який у нього енергійний голос: звик, видно, ним
віддавати розпорядження (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 11);
Віддавати (віддати) [на] добридень (добривечір, добраніч) —
бажати доброго дня (вечора, ночі). Гнат ішов з
косовиці, Настя — з буряків. Вони розминулись, віддавши
один одному на добривечір (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 48); Спіть
спокійно, злодійщини у нас не чути. Оддав добраніч,
пішов ... (Степан Васильченко, II, 1959, 74); Віддавати
(віддати) належне (справедливість) кому, чому — оцінювати по
заслугах, у повній мірі кого-, що-небудь. Ми [члени
комісії] віддаємо належне вашому патріотичному
бажанню (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 27); Віддавати
(віддати) останню шану кому — виражати пошану до
померлого, прощаючись з ним. В голубе квітневе небо
вдарили раптом рушниці, віддаючи останню шану
політрукові і його бойовим товаришам (Іван Цюпа, Три
явори, 1958, 21); Вдарив і дзвін похоронний... Нічого,
мабуть, ждать: Треба людині сторонній Шану
останню віддать (Павло Грабовський, I, 1959, 137); Віддавати (віддати)
пальму першості кому, чому — ставити на перше місце
когось, щось. Славити буду я вроду твою, Мій Києве
рідний!.. Я першості пальму — тобі віддаю! (Любомир Дмитерко, В
обіймах сонця, 1958, 109); Віддавати (віддати) перевагу кому,
чому — визнавати кого-, що-небудь кращим порівняно
з іншими. Батько мій не дякував поетам, А точніше —
він їх не читав, Перевагу віддавав газетам (Петро Дорошко, Тобі,
народе.., 1959, 54); Це такі легкі, ніжні вірші,.. що,
читаючи їх, не знаєш кому оддати перевагу (Михайло Коцюбинський,
III, 1956, 41); Віддавати (віддати) повагу кому —
поважати когось. Зевес їй оддавав повагу І посилав од
столу брагу, Яку Юнона лиш пила (Іван Котляревський, I, 1952, 217);
Віддавати (віддати) поклін (уклін) кому, чому —
вклонятися. Всяк віддавав йому поклін І слово добреє завсіди
(Іван Франко, X, 1954, 171); Віддавши поклін господареві, вони
почали розглядатися по кімнаті (Петро Панч, Гомон.
Україна, 1954, 92); Віддавати (віддати) привіт (привітання)
кому — вітати кого-небудь. Раптом з другого боку
танка підходить хтось поранений і віддає
привітання: «Здрастуйте, товариші!» (Юрій Яновський, I, 1954, 52);
Віддавати (віддати) рапорт кому — рапортувати. Я,
епохо, скажу тобі, Рапорт віддам тобі, комсомоле, Що з
словом твоїм ходив у бій (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 12);
Віддавати (віддати) салют кому — салютувати.
Завмерли постріли намить і стали в ряд солдати, щоб..
їй [дівчині, що загинула в Іспанії] салют віддати
(Сава Голованівський, Поезії, 1955, 38); Віддавати (віддати) славу
кому — славити, прославляти когось. Піонери.. всі
хором славу віддали тому, хто нашу партію створив
(Вітчизна, 5, 1956, 24); Віддавати (віддати) увагу кому,
чому — зосереджувати на комусь, чомусь увагу,
захоплюватися ким-, чим-небудь. Безпечний Чіпаріу ще
менше зважив на дідову мову і більше віддавав уваги
надзвичайному мускатові (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи,
1956, 13); Віддавати (віддати) хвалу кому, чому —
хвалити кого-, що-небудь. Сміялася, на нас дивившись,
жінка, Але трояндам віддала хвалу (Максим Рильський, I, 1956,
262); Віддавати (віддати) честь кому: а) приклавши
руку до головного убору, вітати когось
по-військовому. Батько витягся в струнку, оддавав комусь честь
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 377); б) виражати до кого-небудь
повагу. [Неофіт-раб:] Я честь віддам титану
Прометею, що не творив своїх людей рабами (Леся Українка,
II, 1951, 240); Віддавати (віддати) чолом кому
— вітати кого-небудь. Старий батько Сидить коло хати,
Та вчить внука маленького Чолом оддавати (Тарас Шевченко, I,
1951, 291).
10. перех. Передавати характерні риси кого-, чого-небудь у творах літератури, мистецтва тощо; відтворювати. Як на мене, переклад віддає головне в оригіналі, — а це і є головне в перекладанні (Максим Рильський, III, 1955, 127); Мені нестає слів, аби віддати те, що я зараз так сильно пережив (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 282); Я зовсім не в стані віддати нашого волинського народного стилю по-німецьки (Леся Українка, V, 1956, 276).
11. неперех., чим. Мати присмак, запах чого-небудь.
Сухе, жовте, аж червоне повітря віддавало горілим
(Панас Мирний, IV, 1955, 22); Променисте жовтневе повітря
віддає медом (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 249); На сонці
гній розпарився й віддавав запахом перегною (Степан Чорнобривець,
Визволена земля, 1959, 12);
// Нагадувати собою
що-небудь. Простора хата у відьми, а якось пусткою оддає
(Олекса Стороженко, I, 1957, 90);
// Мати ознаки, властивості
чого-небудь. Смагляве лагідне лице віддавало молодістю (Ольга Кобилянська,
II, 1956, 556); Тишею й покоєм оддавало кругом, і в
Грицька од серця помалу одлягло (Степан Васильченко, I, 1959, 176).
12. неперех. Відбивати який-небудь колір, відтінок світла; відсвічувати. Світилися огні по хатах, віддаючи крізь туман жовтими кружалами (Панас Мирний, I, 1954, 357); Зелена гарнітурова спідниця оддавала такими фарбами, як шкура гадюча (Данило Мордовець, I, 1958, 163); На захід сонця — зелене небо: луки віддають свої соковиті барви (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 260).
13. неперех. Відбивати звук, відлунювати. Сам
[ведмідь] пропав з очей, а важка ступа ще оддавала по полю!..
(Марко Вовчок, I, 1955, 384); Вереск флейт, литаврів гуркіт
В морі гуком віддає (Микола Бажан, Роки, 1957, 272).
♦ Віддавати (віддати) луною — відлунювати. Чого
тільки не наслухався цей сад, що вбирає кожен вигук
з поля, кожен гомін з села, вбирає та, поширивши
удесятеро, віддає луною (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 87).
14. неперех. Робити різкий рух назад (про зброю
і т. ін.). Розлігся постріл, рушниця, віддаючи, дуже
штовхнула Юлдаша в плече (Олесь Донченко, I, 1956, 129);
Кулемет затрясся, боляче віддавав у груди, та дівчина
нічого не відчувала й не бачила, крім вузенького прорізу
на прицілі (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 54);
// безос., перен.,
розм. Передаватися в інше місце тіла (про біль). Віддає
в боці.
15. перех., мор. Відв'язувати, відпускати,
послаблювати (якір, швартові, вітрила тощо). А кораблі
все йшли і йшли, віддаючи якорі на рейді (Василь Кучер,
Чорноморці, 1956, 21); Кар звелів стерновому наблизитись
до берега, а Вершометові гукнув приготуватись
віддати якір (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 37).
♦ Віддавати (віддати) кінці — відчалювати від
берега (про судна). Корабель віддав кінці.
16. неперех., безос., розм. Теплішати. Уранці було холодно, а вдень трохи оддало (Словник Грінченка).