в означеннях
Тлумачення, значення слова «відганяти»:

ВІДГАНЯТИ, яю, яєш, рідко ВІДГОНИТИ, ню, ниш, недок., ВІДІГНАТИ, віджену, женеш; мин. ч. відігнав, гнала, ло; док., перех.

1. Силою або погрозою змушувати когось віддалитися від кого-, чого-небудь. Од каюка [перевізник] всіх одганяє (Іван Котляревський, I, 1952, 131); Вискочило із-за кущів [щеня].. Вдарилась Настя об поли. — Жучок! — кинулася вона його одгонити (Степан Васильченко, I, 1959, 222); Вже й стріли всі вийшли, нічим було відганяти татар (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 484); Вибігли за село, якісь люди стоять. Не питали, а кинулись бити. Били на смерть, куди попало, аж поки не одігнали (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 80); — Вовків недавно відігнали собаки, — жаліється пастух (Олесь Донченко, I, 1956, 112);
//  Переміщати, захопивши що-небудь своєю течією, рухом (про воду, вітер і т. ін.). — Не дощем, видно, той човен одігнало, бо догори дном плаває, — каже, вертаючись, Карпо (Панас Мирний, I, 1954, 312).

2. перен. Намагатися позбутися чого-небудь (про думки, спогади тощо). Стадницький одганяє від себе видіння минувшини, люто б'є ногами коня, і повертає на шлях (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 51); Удовенко відганяє від себе осоружний страх (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 35); Коли йому молодиці радили, щоб ще раз женився, він тілько рукою махав, немов хотів зовсім відігнати від себе сю думку (Іван Франко, II, 1950, 204);
//  Позбавляти чого-небудь. Ранній вітер, тихий і свіжий,.. одганяв дрімоту од очей і навівав милі думки (Нечуй-Левицький, I, 1956, 187); Зайнявся ранок; кроками своїми Від мене сон легкий він відігнав (Максим Рильський, Братерство, 1950, 62).

3. Гнати куди-небудь (про тварин). — Мотре! .. видій корову та оджени вівці до череди (Нечуй-Левицький, II, 1956, 282); — Закидай пшоно, а я піду оджену волів до воловика (Любов Яновська, I, 1959, 426).

4. спец. Добувати що-небудь шляхом перегонки. Відігнати скипидар із смоли.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 569.

Коментарі (0)