ВІДІГРІВА́ТИ, ВІДГРІБА́ТИ, аю, аєш, недок., ВІДІГРІ́ТИ, ію, ієш, док., перех.
1. Повертати тепло тому, хто (що) захолов, замерз; зігрівати. Вкусив [Морозенко] бідного [Андрійка] за пальчик,.. [мати] давай хукати, одігрівати, а хлоп'я ще дужче займається... (Панас Мирний, IV, 1955, 286); Данько, притулившись до теплого комина і відігріваючи закляклі руки, стежив, як радісно шапарює [господарює] по хаті Вутанька (Олесь Гончар, II, 1959, 140).
2. також чим, перен. Ласкою, любов'ю і т. ін.
заспокоювати, утішати. — Я тебе люблю й твою жінку
люблю.. Ви мене привітали, як рідні,.. мою душу
одігріли... (Панас Мирний, II, 1954, 172); Не стримався я,
обійняв Мотрю. — Спасибі, — кажу, — що добрим словом
серце мені відігріла (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 161).
♦ Відігрівати (відігріти) змію біля (коло) [свого]
серця — піклуватися, виявляти добрі почуття до
людини, яка потім віддячує злом. — А що, одігріли змію
біля свого серця! — гукали перші неймовір ці (Панас Мирний,
IV, 1955, 254).