ВІДКЛИКАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ВІДКЛИКНУТИСЯ, нуся, нешся, док.
1. Відповідаючи на
чий-небудь поклик, звертання, відгукуватися, обзиватися.
На голос веснянки відкликається зозуля, потім
соловейко (Леся Українка, III, 1952, 201); Огиренко Ілька погукав
надворі, але він не відкликався (Андрій Головко, II, 1957, 147);
Припадала до неї Галя й кликала, та вона не відкликнулася
(Марко Вовчок, I, 1955, 315); Ой, хто в лузі — озовися, Ой,
хто в полі — одкликнися! Скоро все засне під млою! Йди
вечеряти зо мною (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 62);
// Звучати у
відповідь на якийсь звук. На той [трембіти] звук
відкликається інший, різкий голос — то ріг скотаря (Іван Франко,
III, 1950, 8).
2. перен., рідко. Те саме, що відгукуватися 2. Кобзарі відкликаються також на міжнародні події (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 82); Жодна душа не обізвалася, не відкликнулася на той плач дитини, і Микита відразу спостеріг, що то плакала сирота (Любов Яновська, I, 1959, 313); * Образно. Перестало битися чуле серце Віщого Бояна, що за свого віку так голосно відкликалося на все добре й лихе в своєму рідному краї! (Панас Мирний, V, 1955, 316).
3. Відбиватися луною (про звук); відлунюватися. Страшно розносився той галас по гаю і одкликався наоколо луною (Олекса Стороженко, I, 1957, 399); Гомонить незвичайним гомоном степ, і дзвінкими лунами відкликається ясна далина (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 339).
4. тільки недок. Пас. до відкликати 2.