ВІДКУ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
відкусити;
// у знач. прикм. Він уперто жував травину й
спльовував убік відкушені шматки стебла (Леонід Смілянський, Зустрічі,
1936, 69).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 599.
ВІДКУ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
відкусити;
// у знач. прикм. Він уперто жував травину й
спльовував убік відкушені шматки стебла (Леонід Смілянський, Зустрічі,
1936, 69).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 599.