ВІДЛА́МУВАТИ, ую, уєш і ВІДЛО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДЛАМА́ТИ, аю, аєш і ВІДЛОМИ́ТИ, омлю, омиш; мн. відломлять; док., перех. Ламаючи, відділяти, відокремлювати частину від цілого. Почали чистити [губи] і пекти, відламуючи від кожної корінець і щедро посипаючи те місце сіллю (Іван Франко, VI, 1951, 150); Підірване вибухами каміння вони передусім відламували міцними ломами від породи (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 78); Дівчата кинулися до куща, одломили по маленькій гілці червоної калини (Нечуй-Левицький, II, 1956, 173); Іван Зубов відломив шматок хліба (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 307).