ВІДЛЯГА́ТИ, ає, недок., ВІДЛЯГТИ́, яже, док., безос. Послаблюватися, зникати (про біль, душевну тривогу, неспокій, а також сильний мороз, негоду). Надворі одлягає — може, це була остання завірюха (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 206); [Павло:] Мені от треба затягтись міцним чимсь, щоб у грудях одлягло, бо переговоривсь (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 149); Після зборів у Гната відлягло на серці, а на душі стало легко, ніби з плечей звалив гору (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 283).