Словник української мови

ВІДЛЯКУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і без додатка. Лякаючи когось чим-небудь, відганяти; відстрашувати. Науковці Інституту біології внутрішніх водойм Академії наук СРСР і Науково-дослідного інституту ставково-річкового господарства розробили електрифікований трал, який «сортує» рибу — велику паралізує, а мілкоту відлякує (Хлібороб України, 4, 1967, 47);
//  Змушувати когось відмовитися від дій, що викликають занепокоєння, вселяють страх, тривогу тощо. Хотілося б відзначити дві особливості цього [сценарного] жанру: по-перше, він відлякував багатьох письменників од сценарної творчості; по-друге, його довго не хотіли визнавати взагалі за жанр через відсутність достатньої кількості загальноприйнятих літературних ознак (Олександр Довженко, III, 1960, 155);
//  Відштовхувати, віддаляти (про які-небудь риси, вчинки і т. ін.). Відлякувало від Галі те, що була вона донькою вчителя Правди, неприступного в своїй великій ученості (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 43); Ганна здавалася тут багатьом білою вороною, її холодна неприступність і сліпуча дикувата краса відлякувала навіть прикажчика (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 222);
//  Своєю таємничістю вселяти страх, занепокоєння. Споконвіку природа була для людини джерелом захвату і замилуваності. Водночас природа вражала незбагненністю, могутністю, вона відлякувала й загрожувала людині (Вітчизна, 9, 1970, 169).