ВІДМАЛКУ, присл., розм. З дитинства, змалку. Вихований у твердій школі, я відмалку засвоїв собі дві заповіді (Іван Франко, I, 1955, 31); Відмалку усяка робота була для мене легка і приємна (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 10).
ВІДМАЛКУ, присл., розм. З дитинства, змалку. Вихований у твердій школі, я відмалку засвоїв собі дві заповіді (Іван Франко, I, 1955, 31); Відмалку усяка робота була для мене легка і приємна (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 10).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 604.