Словник української мови

ВІДМІ́ТНИЙ, а, е. Який чим-небудь виділяється, відрізняється від інших. Тут почуваєш себе не в Європі, а в Африці, таке все одмітне (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 325); Дід Сербиченко показав фронтовикам відмітне місце [для вітродвигуна], де впродовж року, літо й зиму, ніколи не вщухав вітер (Юрій Яновський, Мир, 1956, 101).
 Відмітний знак — те саме, що Розпізнавальний знак (див. знак). Свої лижі, поламану й цілу, він залишив на місці, де трапилась аварія. То мало правити за одмітний знак (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 73).