ВІДМОРО́ЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
відморозити. * У порівняннях. Він побілів, як стіна, а губи стали
неначе одморожені (Нечуй-Левицький, II, 1956, 144);
// у знач.
прикм. Очі Коленкура жадібно стежили за офіцером з
одмороженим носом (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 390).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 610.