в означеннях
Тлумачення, значення слова «відмовляти»:

ВІДМОВЛЯТИ, яю, яєш, недок., ВІДМОВИТИ, влю, виш; мн. відмовлять; док.

1. неперех., кому та з інфін. Давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ. І хоч скільки припрошував дівчину піти з ним у танець — завжди відмовляла йому (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 299); Карпо Нехльода нікому не відмовляв, а навпаки, обіцяв (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 146); Будьте ласкаві, не одмовте помогти в тій справі (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 227); Його делікатність заважає йому рішуче відмовити людям у своїх послугах (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 294).

2. неперех. Говорити у відповідь; відповідати. Лицар стиха одмовляє: «Я, мій друже, закохався» (Леся Українка, I, 1951, 370); — А що є певного в світі, нене? — одмовила понуро Хима (Марко Вовчок, I, 1955, 52); Нарешті Юлдаш хоробро подивився на всіх і відмовив: — Я пішов би, але ж бай Мухамедов прожене мене тоді (Олесь Донченко, I, 1956, 136).

3. перех. Настійно переконувати когось не робити чого-небудь; відраджувати. — Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете — умру .. — І не гомоніть! Не одмовляйте! Змилуйтеся! (Марко Вовчок, I, 1955, 113); А Густонька давно збиралася мене провідати, та я все відмовляла (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 238).

4. неперех., перен. Переставати працювати, діяти внаслідок несправності, зіпсуття (про механізми). Ще не бувало такого випадку, щоб Мирон коли-небудь довіз Чумака додому без пригод. То відмовить запалювання, то скати спустять, то ресора лусне (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 79); Одного разу Віктор Пилипенко бурив вибій. Раптом відмовило свердло (Радянська Україна, 17.IX 1961, 3).

5. неперех., перен. Переставати діяти або підкорятися волі і т. ін. внаслідок перевтоми тощо (про частини людського організму). За останній час йому вже відмовляли служити й ноги: — вони тяглися за ним, як поперебивані (Петро Панч, II, 1956, 68).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 608.

Коментарі (0)