ВІДМИРА́ТИ, ає, недок., ВІДМЕ́РТИ, відімре, док.
1. Ставати неживим, мертвим; гинути, сохнути (про рослини, частини живого організму). Збирати картоплю треба тоді, коли картоплиння починає відмирати (Колгоспник України, 1, 1954, 28); Скоро воно [латаття] осяде на дно, відімре (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 377).
2. перен. Втрачати здатність до існування; зникати. [Юрій :] А дже слова — вони як живі істоти: ростуть, розвиваються, квітнуть, відмирають (Олександр Левада, Марія, 1953, 7); Здавалося, в нього [Дмитра] відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 77).