в означеннях
Тлумачення, значення слова «віднімати»:

ВІДНІМАТИ, ВІДІЙМАТИ, аю, аєш, недок., ВІДНЯТИ, ВІДІЙНЯТИ, відніму, віднімеш; мин. ч. відняв, няла, ло; мн. відняли; док., перех.

1. у кого. Забирати, відбирати що-небудь силою. Силою не дають — силою однімають (Номис, 1864, № 1052); Хлопець стрибнув до мене віднімати свою іграшку (Олесь Донченко, Перемога.., 1949, 17); А де ж ти діла паляницю? Чи, може, в лісі хто одняв? (Тарас Шевченко, I, 1951, 320); Офіцери кинулись до нього, відняли зброю (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 451);
//  перен. Позбавляти когось певних властивостей. — За що в мене душу віднімаєте?.. Не можу без вашої Марусі жити! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 58); Відняти надію.
Відняти життя в кого — позбавити життя кого-небудь; убити. Знов загинула душенька праведна.. Доле зненавидна, Ти за що їй життя відняла? (Павло Грабовський, I, 1959, 470).

2. Відводити, відхиляти від чогось; виривати (про руки). Піймала [Оксана] руку материну, і хоч та віднімала, а вона таки держить (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 464); Вони [снайпери] .. не віднімали руки від курка (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 367); Відняла вона руки від личка і глянула, хто перед нею стоїть (Марко Вовчок, I, 1955, 359).

3. перен., розм. Позбавляти здатності рухати частиною тіла. Хороба відняла їй ноги (Іван Франко, IV, 1950, 214);
//  безос. Ще як на лихо відняло було мені праву руку - і хоч плач, ані стрічки надряпати! (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 159).
Віднімати (відняти) мову кому, в кого, перев. безос. — те саме, що Відбирати (відібрати) мову (див. відбирати). А її, мов грім, побивали ті його слова, однімали в неї мову, рухи... (Борис Грінченко, II, 1963, 289); Якийсь час люди мовчки перезиралися, наче їм відняло мову (Яків Баш, Вибр., 1948, 226).

4. мат. Від якого-небудь числа відлічувати певну кількість одиниць. Щоб додати різницю двох чисел, можна додати зменшуване і потім відняти від'ємник (Кисельов, Алгебра, I, 1956, 10);
//  перен. Усувати з розповіді про що-небудь певні дані. [Теофіл:] Нічого додати чи відняти більш не можу. Що знав, те я сказав (Леся Українка, II, 1951, 438).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 611.

Коментарі (0)