в означеннях
Тлумачення, значення слова «відносити»:

ВІДНО́СИТИ, ошу, осиш, недок., ВІДНЕСТИ, су, сеш; мин. ч. відніс, несла, ло; мн. віднесли; док., перех.

1. Несучи кого-, що-небудь, доставляти кудись або кому-небудь. Я щодня пишу і щодня сам одношу листи в поштову скриньку (Михайло Коцюбинський, III, 1955, 170); Легкий вітрець віяв прохолодою і відносив убік порох з дороги (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 271); Я тебе, вірная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 31); Щасливий я не тим, що маю квіти, А тим, що є кому їх віднести! (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 143).

2. Повертати, віддавати комусь що-небудь позичене, тимчасово взяте. Нам з Мартою шкода було односити таку гарну книжку так скоро (Панас Мирний, IV, 1955, 344); — Добридень вам, Мотре! А куди йдете? .. — До куми! Відношу борщ, що позичала (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 41).

3. Захоплюючи щось своїм рухом, течією, переміщати вбік від чогось (про вітер, воду тощо). Вітер подихав проти неї і геть односив назад Катрин нестямний лемент (Панас Мирний, IV, 1955, 305); І не відчула [Оля], як тиха, зрадлива течія почала непомітно відносити її вбік (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 17);
//  безос. Дівчина.. знов налягла на жердину, і її одразу віднесло потоком далі (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 489);
//  перен. Стирати в пам'яті щось, приводити в забуття (про час). Час йде та йде, все далі та далі односить з-перед очей важкі часи її.. горя (Панас Мирний, I, 1954, 231).

4. перен. Зараховувати кого-, що-небудь до якогось розряду, групи; пов'язувати з ким-, чим-небудь. Ніколи досі ті думки не чіпали мене глибоко, та й ніколи не відносив я їх до власної особи (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 260); Чи можна до народної творчості віднести твори тої чи іншої людини, які не мають достатньо високої художньої цінності? (Вітчизна, 5, 1956, 165);
//  Пов'язувати з певним періодом часу. Відносити пам'ятку до XIV ст.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 612.

Коментарі (0)

ВІДНОСИ́ТИ, ошу, осиш, док. Закінчити носити. — Відносила вона вже своє, дитино!.. Вже більш не понесе! — з слізьми в очах каже жінка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 135).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 612.

Коментарі (0)